А літа все минали.
І одного разу, прокинувшись уранці, я раптом усвідомив, що мені ось-ось стукне п'ятдесят! Мати на той час перебралася жити до мене у Вермонт, а будинок біля Черепахової затоки продала. Тепер вона перетворилася на кволу й полохливу бабусю. Дедалі частіше вона заводила розмови про загробне життя.
У цих питаннях я був тоді справжнім невігласом. Я думав, що коли людина померла, то вже померла.
– Я знаю, твій батько чекає там на мене з розкритими обіймами,– казала вона.– І моя матуся, і мій тато теж.
Як з'ясувалося згодом, вона мала рацію. Бо, зрештою, на небесах більш нема чого робити: тільки нудитися без діла й чекати родичів.
Мати уявляла собі царство небесне подібним до майданчика для гри в гольф десь на Гавайях: зелений лужок із доглянутими доріжками, які збігають до теплого океану.
Я трохи покепкував над її омріяним раєм.
– Це схоже на таке місце, де люди весь час п'ють лимонад.
– О, я дуже люблю лимонад,– відказала вона.
Розділ 29
На схилі віку мати говорила й про те, як їй остогидло все штучне: синтетичні запахи, синтетичні тканини, пластмасові вироби і таке інше. Вона любила шовк, ситець, льон, вовну, шкіру, а також глину, скло, камінь. А ще любила коней і вітрильники.
– Усе це повертається, мамо,– казав їй я.
І то була Чистісінька правда.
На той час я вже тримав при своїй клініці двадцятеро коней – а також фургони, вози, коляски та сани. Була в мене й особиста коняка, чудова гніда кобила клайдсдельської породи, на кличку Будвайзер.
Крім того, я знав, що гавані Нью-Йорка, Бостона і Сан-Франціско знову перетворилися на ліси щогл. А я вже хтозна-відколи їх не бачив.
Через три тижні, в день свого п'ятдесятиріччя, я зранку поїхав верхи на Будвайзері в сусіднє селище забрати пошту.
Я отримав Листа від Елізи. Він складався з двох речень: "Вітаю нас із Днем народження. Виїжджаю на Марс!"
На конверті того листа стояв поштовий штемпель двотижневої давності. В тій-таки пошті були й свіжіші новини. "На превеликий жаль, маємо Вас повідомити, що Ваша сестра загинула під сніговою лавиною на Марсі".
Я прочитав ці трагічні рядки, стоячи на трухлявому ганку пошти в затінку сусідньої церковки.
Незвичайне почуття опанувало мене: спочатку я був сплутав його із своїм психологічним станом. Мені здалося, то накотилася перша хвиля розпуки. Я не міг навіть поворухнути ногою чи ступити крок. Більше того, риси мого обличчя опливали, наче розтоплений віск.
А насправді якраз у ту мить неймовірно збільшилася сила земного тяжіння.
Від церкви почувся оглушливий брязкіт. То зірвався й упав додолу дзвін.
А в наступну мить я провалився крізь ганок, і мене ще й придавило його рештками.
В інших місцях планети уривалися підвісні троси ліфтів, падали на землю літаки, ішли на морське дно велетенські лайнери, ламались осі автомобілів, обвалювалися мости і таке інше.
Це було жахливо.
Розділ 30
Той перший різкий стрибок гравітації тривав, може, з хвилину, але після того світ уже ніколи не став таким, як раніше.
Як тільки сила тяжіння впала до нормальної, я вибрався з-під руїн ганку. В голові у мене паморочилось. Я позбирав свою пошту.
Будвайзер наказав довго жити. Він намагався встояти на ногах, і в нього вивалилися тельбухи.
Мабуть, я почував себе, як контужений вибухом бомби або снаряду. Звідусіль потерпілі благали про допомогу – а я ж був єдиний лікар на всю околицю. Однак я пішов собі геть.
Пригадую, що я тупо блукав під яблунями нашого саду.
Стоячи посеред родинного кладовища, я розпечатав листа від фармацевтичної фірми "Елі Ліллі". В конверті було кілька таблеток, кольором і розмірами схожих на сочевицю.
Супровідна інструкція, яку я прочитав дуже уважно, повідомляла, що ці ліки називаються "три-бензо-психоаміл". Компонент "психо" в назві таблеток означав, що вони сприяють урівноваженню поведінки людей.
Диво-препарат рекомендувався тим, хто страждав на так звану хворобу Туретті. Бідолахи, вражені тією хворобою, без будь-якого лихого наміру, прилюдно лаються сороміцькими словами і роблять непристойні жести.
У тому приголомшеному стані, в якому я тоді перебував, мені здалося дуже доречним ковтнути дві таблетки, що я й зробив.
Через дві хвилини усе моє єство сповнилося втіхою і впевненістю у своїх силах. Мені було так добре, як ніколи раніше.
Саме відтоді я привчився одурманювати себе. Ця згубна звичка тривала майже тридцять років.
Отак воно.
Хоч як дивно, але в моїй клініці минулося без жертв. Відбулися дрібницями. Під кількома важчими дітлахами розвалилися ліжка та візки для транспортування хворих. Одна з медсестер провалилась у тайник, колись захований під Елізиним ліжком: вона зламала собі обидві ноги.
Хвалити бога, мати проспала весь той жах.
Коли вона прокинулась, я стояв біля її ніг. Вона знову почала казати мені, що ненавидить усе штучне.
– Знаю, мамо,– відповів я.– Цілком із тобою згоден. Назад до природи!
Я проковтнув ще кілька таблеток три-бензо-психоамілу й пішов до гробниці професора Ілайю Рузвельта Суейна, щоб забрати папери, які ми з Елізою колись там сховали.
У науковому трактаті про гравітацію я тепер нічогісінько не второпав. Певно, коли наші з Елізою мозки об'єднувались, ми були тисячократ розумніші, ніж кожен окремо.
Зате наш утопічний проект перебудови Америки в країну тисячі штучно розширених родин виявився цілком приступним для мого розуміння. Тепер він видався мені просто геніальним. У ньому відзначалося, що в Америці, власне, давно існують такі штучно розширені родини. Лікарі, наприклад, вважають себе родичами всіх інших лікарів, юристи водяться з юристами, політики – з політиками і таке інше.
Але ми з Елізою доводили: такі розширені родини ні до чого не придатні, бо до них не входять діти, старі люди, домогосподарки та всякі інші громадяни, позбавлені будь-яких визначених характеристик. До того ж спільні інтереси професійних кланів надто вузькі та специфічні, отож людям стороннім вони здаються просто безглуздими.
"Ідеально розширена родина,– писали ми з Елізою,– повинна являти собою пропорційне представництво від усіх прошарків американського суспільства. Тоді ми матимемо в країні, скажімо, десять тисяч парламентів, які чесно й кваліфіковано обговорюватимуть те, про що нині сперечаються з піною біля рота лише купка лицемірів: про добробут усього людства".