Гулянка була в розпалі, коли до мене підійшов посильний і повідомив, що хтось запитує мене,– але не в самому готелі, а на вулиці, де стояла ясна місячна ніч. Про Елізу я, звісно, й подумати не міг.
Йдучи за посильним, я мріяв, що десь там біля входу в ресторан мене чекає "роллс-ройс" – подарунок моєї матусі.
Таке припущення начебто підкріплювала догідлива поведінка одягненого в ліврею проводиря. Та ще й шампанське запаморочило мені голову. Тому я, не вагаючись, упевнено ступав за посильним навіть тоді, коли ми перейшли вулицю й заглибились у темні хащі міського парку.
Та виявилося, що то був ніякий не посильний.
Ми все далі заглиблювались у парк, і на кожній галявині, яка відкривалася перед нами, я сподівався побачити свій "роллс-ройс".
Натомість проводир привів мене до статуї. Вона зображувала старомодного, кумедно вдягненого лікаря, його постава була меланхолійною, але гордою. На руках він тримав сплячого хлопчика.
У місячному сяйві я прочитав напис на п'єдесталі. Пам'ятник було споруджено на честь першого застосування анестезії в американській хірургічній практиці. Це сталося саме тут, у Бостоні.
Вже деякий час тому я почув якесь дзижчання над містом, десь над Коммонвелс-авеню. Проте мені й на думку не спало, що там у небі висить вертоліт.
А потім фальшивий посильний, який насправді виявився Елізиним служником-інкою, вистрілив у небо сліпучу ракету.
І в світлі того осяйного спалаху все навколо мовби застигло, перетворилося на мертві, багатотонні скульптурні форми.
Вертоліт матеріалізувався якраз над нашими головами. Сліпучий магнієвий зблиск перетворив його на грізного механічного ангела.
У тому вертольоті була Еліза з мегафоном у руках.
Я не здивувався б, якби вона прошила мене згори кулями або скинула мені на голову лантух з лайном. Проте, як виявилося, сестра прилетіла з Перу, щоб продекламувати мені половину Шекспірового сонета.
– Слухай! – лунко гукнула вона.– Слухай! – А тоді ще раз: – Слухай!
Тим часом ракета уже згасала – її парашут зачепився за верховіття дерева. Ось що Еліза повідомила мені та навколишньому середовищу:
Чи зможу оспівати я твої тонкі манери,
Коли ти сам – найкраща моя частка?
Чому, коли хвалю себе, – це є химера?
Чому, коли хвалю тебе, – це пастка?
Тож будем, любий, жити поодинці.
Нехай кохання втратить спільний зміст.
І відтепер ми станемо чужинці,
Ти в самоті плекатимеш свій хист.
Склавши руки на зразок рупора, я закричав у небо: "Елізо!" А потім вигукнув щось дуже сміливе, висловивши почуття, яке спізнав уперше в житті.
– Елізо! Я люблю тебе! – заволав я.
Запанувала непроглядна темрява.
– Елізо, ти мене чуєш? – кричав я.– Я люблю тебе! Я справді тебе люблю!
– Я чую,– озвалася сестра.– Проте ніхто нікому не повинен цього казати.
– Я сказав це щиро.
– Тоді і я, в свою чергу, буду з тобою щира, мій любий братику.
– Що ж ти мені скажеш?
І вона відповіла:
– Господи, помагай у ділах і помислах докторові Вілберу Рокфеллерові Суейну.
А тоді вертоліт полетів геть.
Отак воно.
Розділ 28
Сміючись і плачучи, я повернувся в "Рітц" – двометровий неандерталець у сорочці з мереживним жабо та блакитному оксамитовому смокінгу.
Біля готелю юрмилися цікаві, яким кортіло довідатися, що то за наднова зірка спалахнула на сході і чий то голос гримів з неба про розлуку й любов.
Я протиснувся крізь натовп і зайшов до готелю – біля входу несли варту приватні детективи, і вони мали перепинити шлях усім, хто захотів би увійти за мною.
Серед присутніх на вечірці гостей тільки-но почала поширюватись чутка, що надворі сталося щось надзвичайне. Я попрямував до матері – розповісти, якого коника щойно викинула Еліза. Я трохи здивувався, побачивши, що матуся розмовляє з незнайомцем середніх літ і нічим не примітної зовнішності, одягнутим, як і мої приватні детективи, в дешевий буденний костюм.
Мати відрекомендувала його як "доктора Мотта". Ну звісно, це був той самий лікар, який доглядав мене та Елізу за часів нашого дитинства у Вермонті. До Бостона він приїхав у справах і за щасливою випадковістю зупинився в "Рітці".
Я настільки переповнився новинами та шампанським, що мені було цілком байдуже, хто він такий. Розповівши матері про візит Елізи, я запевнив доктора Мотта, що мені дуже приємно з ним познайомитись, і відійшов у інший кінець зали.
Коли десь через годину я знову підійшов до своєї матусі, доктор Мотт уже зник. Мати вдруге сказала мені, хто він такий. Задля пристойності я висловив жаль, що мені не вдалося поговорити з доктором трохи довше. Тоді мати передала мені записку від нього, що, як вона сказала, була подарунком з нагоди закінчення медичного факультету.
На фірмовому бланку готелю "Рітц" була написана одна фраза:
"Якщо ти не можеш бути корисним, то принаймні не шкодь".
Унизу стояв підпис: "Гіппократ".
Отож, коли я переобладнав наш дім у Вермонті під невеличку дитячу лікарню й свою постійну оселю, я викарбував ті слова на фасаді, якраз над парадними дверима. Та цей афоризм надто шокував деяких відвідувачів та їхніх батьків, і незабаром його довелося затерти. Мудрі слова батька медицини здавалися декому визнанням власної безпорадності і відвертим натяком на те, що в інтересах власного здоров'я краще не потикатись до цього закладу.
Проте афоризм лишився в моїй пам'яті, і я таки не дуже шкодив. Інтелектуальним фундаментом моєї практики стала одна книжка, яку на ніч я щоразу замикав у сейфі. То був оправлений у палітурки машинопис – посібник із виховання дітей, написаний спільно з Елізою під час нашого шаленства на Бекон-стріт.
Хтозна, як це сталося, але ми передбачили в тому трактаті практично все.
А літа минали.
Десь тоді ж таки я одружився із жінкою, чий капітал дорівнював моєму. То була моя троюрідна сестра Роза Олдріч Форд. У шлюбі вона не знайшла щастя, бо я зовсім не кохав її і нікуди з нею не вибирався. Я ніколи не був здатен кохати жінку. В нас народився синок – Картер Пейлі Суейн, якого я теж не любив. Картер уродився нормальним хлопчиком, і тому він анітрохи не цікавив мене. Він був якийсь безвиразний, безбарвний – тільки й того, що виростав усе більший і більший.
Після нашого розлучення його мати й він придбали в Мачу-Пікчу квартиру в тому ж таки будинку, де мешкала Еліза. Більш я про них нічого не чув, навіть тоді, коли став президентом Сполучених Штатів.