ОНИСЬКА
А тепер уже й про бабу Ониську.
Скільки сіл обходив, а не бачив такого двору доглянутого. Кожна квітонька обцілована, кожна травинка пригладжена. Курей-гусей повно, а ніщо не потоптано.
— Та чи ви їх, бабо, оддавали до війська, що вони в ногу ходять — у шкоду не звернуть?
— А віддавала,— сміється баба Ониська ротом беззубим.— Вони в мене муштровані.
Ну й хата. Наче щодня її баба оновлює. Сяє білими стінами. Віконцями підморгує весело. А город — не знайти й бур'янини! І голова майже щодня бабу провідує:
— Поможіть, буряки постікають!
Адже в баби Ониськи й сапа найгостріша. Од неї й ланкові одхрещуються: заганяє до смерті. За нею вполоти — хіба що біжка.
А фартушки! Вся жінота носить фартушки, пошиті бабою Ониською. Бо куди тим крамничним!..
Баба Ониська теж помре у свій час. Помре лише тоді, коли до останньої крихітки роботу всю виробить.
Складе руки на грудях та й тихенько спочине.
Щоб людей не тривожити.
І летітиме баба Ониська попереду ключа журавлиного, до Господа Бога летітиме. Який прийме, утішить, зігріє — воздасть за всі роки прожиті.