Зал зустрів її оплесками. Усі попідводились, сотні очей дивились на неї, як на якесь чудо. А вона зніяковіло простягла до них руки і так стояла, як маленька дитина. Сліпуче засвітилися юпітери, і їй стало жарко, обличчя розчервонілося. Застрекотіли кінокамери.
Тереза не опускала рук, аж доки до неї не підійшов якийсь горбоносий чоловік. Де вона його бачила? А...
— Так, я оперував... —Чоловік підняв угору праву Те-резину руку. — Цю кисть довелось ампутувати. А зараз не бачу й сліду...
Терезу оточив гамірливий гурт, кожен хотів на власні очі побачити її праву руку. Дівчині хотілося плакати й сміятися. Раптом вона застигла, скам’яніла: до неї проштовхувався... Діма. Це, значить, його "летюча бригада" знімає конференцію. Ось вона вже бачить його запобігливий, винуватий погляд, роблену посмішку.
— Невже й справді твоя рука...
— Хочеш упевнитись?
Тереза несподівано розмахнулася й сильно вдарила його по щоці. Ляпас пролунав на весь зал. Діма зашився в гурт, а хтось весело вигукнув:
— Рука функціонує!..
Наблизився Геннадій Петрович. Стримуючи посмішку, сказав на вухо:
— Це не зовсім пасує до наукової конференції, але... цікаві кадри.
— Якщо він їх не виріже, — відповіла Тереза, все ще важко дихаючи.
— ...А пам’ятаєш, як ти сказала мені про сосну? — говорив Геннадій Петрович, ідучи з Терезою осіннім парком. — Ти відкрила мені красу. Тоді я вперше помітив, яка ти гарна...
— Піддослідна...
Вони ззирнулися й пирхнули зо сміху.