Я роздягся, ліг і старався заснути; але через годину я знову сидів на постелі, спершись ліктем на подушку, і знов думав про цю "примхливу дівчинку з удаваним сміхом"... "У неї постать маленької рафаелівської Галатеї у Фарнезіні,— шептав я,— так; і вона йому не сестра..."
А записка вдови спокійнісінько лежала на підлозі, біліючи в місячному промінні.
V
Вранці другого дня я знову пішов у Л. Я запевняв себе, що мені хочеться побачитися з Га-гіним, але потай мені кортіло подивитися, що буде робити Ася, чи так само вона буде "химе-рувати", як напередодні. Я застав обох у вітальні, і дивна річ! — може, тому, що я вночі і вранці багато думав про Росію,—Ася здалася мені зовсім російською дівчиною, та простою дівчиною, мало не покоївкою. На ній було стареньке платтячко, волосся вона зачесала за вуха й сиділа непорушно коло вікна та шила в п'яльцях, скромно, тихо, неначе вона зроду нічого іншого не робила. Вона майже нічого не говорила, спокійно поглядала на свою роботу, і риси її набрали такого незначного, буденного виразу, що мені мимохіть пригадалися наші доморослі Каті й Маші. Для довершення подібності вона почала стиха наспівувати "Матушку, голубушку". Я дивився на її жовтаве, погасле личко, згадував про вчорашні мрії, і жаль мені було чогось. Погода була чудова. Гагін сказав нам, що піде сьогодні
малювати етюд з натури; я спитав його, чи дозволить він мені супроводжувати його, чи не заважатиму я йому?
— Навпаки,— одказав він,— ви мені можете добру пораду дати.
Він надів круглий капелюх ä la Van Dyck, блузу, взяв картон під пахву і подався; я поплентався слідом за ним. Ася лишилася дома., Гагін, ідучи, попросив її подбати, щоб суп був не дуже рідкий; Ася обіцяла побувати на кухні. Гагін добрався до знайомої мені вже долини, присів на камінь і почав змальовувати старий дупластий дуб з розлогим віттям. Я ліг на траву і дістав книжку; але я й двох сторінок не прочитав, а він тільки папір перемазав; ми більше міркували, і, скільки я можу судити, досить розумно й тонко міркували про те, як саме треба працювати, чого слід уникати, чого держатися і яке, власне, значення художника за наших часів. Гагін, нарешті, вирішив, що він "сьогодні не в ударі", ліг поруч мене, і тоді вже вільно потекли молоді наші розмови, то палкі, то задумливі, то захопливі, але майже завжди неясні розмови, якими так охоче розливається росіянин. Набалакавшись досхочу і сповнившись почуття задоволення, немов ми щось зробили, досягли чогось, вернулись ми додому. Я найшов Асю такою самою, якою я її залишив; хоч як я старався стежити за нею — ні тіні кокетування, ні ознаки навмисно прибраної ролі я в ній не помітив; цього разу не було можливості закинути їй неприродність.
— А-га! — говорив Гагін,— піст і каяття на себе наклала.
Надвечір вона кілька разів неудавано позіхнула й рано пішла до себе. Я сам незабаром попрощався з Гагіним і, вернувшись додому, не мріяв уже ні про що: цей день минув у тверезих відчуттях. Пам'ятаю, однак, лягаючи спати, я мимоволі промовив уголос:
— Який хамелеон ця дівчина! — і, подумавши трохи, додав: — А все ж вона йому не сестра.
VI
Минуло два тижні. Я щодня навідував Гагі-них. Ася немов уникала мене, але вже не дозволяла собі нічого з тих пустощів, які так здивували мене в перші два дні нашого знайомства. Вона здавалася потай засмученою або збентеженою; вона й сміялася менше. Я з цікавістю стежив за нею.
Вона досить добре говорила по-французьки й по-німецьки; але з усього було видно, що вона з дитинства не була в жіночих руках і виховання одержала чудне, незвичайне, яке не мало нічого спільного з вихованням самого Гагіна. Від нього, незважаючи на його капелюх ä la Van Dyck і блузу, так і віяло лагідним, трохи розпещеним великоруським дворянином, а вона не була схожа на панночку; у всіх її рухах було щось неспокійне: ця дичка недавно була прищеплена, це вино ще шумувало. Від природи соромлива й боязка, вона досадувала на свою несміливість і з досади силувала себе бути розв'язною й сміливою, що в неї не завжди виходило. Я кілька разів заговорював з нею про її життя в Росії, про її минуле; вона неохоче відповідала на мої розпитування; проте я дізнався, що до від'їзду за кордон вона довго жила в селі. Я застав її раз за книжкою, саму. Спершись головою
на обидві руки і запустивши пальці глибоко в волосся, вона їла очима рядки.
— Браво! — сказав я, підійшовши до неї,— які ви старанні!
Вона підвела голову, поважно й суворо подивилася на мене.
— Ви думаєте, я тільки сміятися вмію,— промовила вона й хотіла піти...
Я глянув на заголовок книжки: то був якийсь французький роман.
— Одначе я вашого вибору похвалити не можу,— зауважив я.
— Що ж читати! — вигукнула вона і, кинувши книжку на стіл, додала:—То краще піду пустувати,— і побігла в сад.
Того ж дня увечері я читав Гагіну "Германа і Доротею". Ася спочатку тільки сновигала повз нас, потім раптом зупинилася, наставила вухо, тихенько сіла коло мене і прослухала читання до кінця. Другого дня я знов не пізнав її, поки не догадався, що їй раптом спало на думку бути домовитою й статечною, як Доротея. Одне слово, вона здавалася мені напівзагад-ковою істотою. Самолюбна через міру, вона приваблювала мене, навіть коли я гнівався на неї. В одному тільки я все більше й більше переконувався, а саме в тому, що вона не сестра Гагіну. Він поводився з нею не по-братерському: занадто ласкаво, занадто вибачливо і заразом трохи вимушено.
Чудний випадок, здавалося, підтвердив мої здогади.
Одного разу увечері, підходячи до виноградника, де жили Гагіни, я побачив, що хвіртка зачинена. Не довго думаючи, добрався я до одного обваленого місця в мурі, яке я помітив ще раніше, і перескочив через нього. Недалеко від того місця, обіч доріжки, була невеличка альтанка з акацій; я порівнявся з нею і вже пройшов був мимо... Та раптом мене вразив голос Асі, що палко й крізь сльози вимовляла такі слова:
— Ні, я нікого не хочу любити, крім тебе, ні, ні, одного тебе я хочу любити — і назавжди.
— Годі, Асю, заспокойся,— говорив Гагін,— ти знаєш, я тобі вірю.
Голоси їхні звучали в альтанці. Я побачив їх обох крізь негусте плетиво гілля. Вони мене не помітили.