— Що ти нам із своїм Петроградом!— скрикнув Антон.— Про мене хоч нехай і по восьмушці!
— Та про тебе!— презирливо глянув на нього Артем.— Але ж ідеться про нас Вистоїть Петроград — вистоїть і Російська Радянська Республіка. А разом із нею і ми отут, на Україні. Митро каже: старший брат підсобить. А вже й підсобляє. Найперше тим, що революцію збройно обороняє. Хто на Дону з каледінцями б'ється? Донбаські шахтарі, харківські металісти. Хто Петроград від білогвардійців грудьми заступив? Робітнича Червона гвардія разом з революційними солдатами. Є й наших, українців, немало там. І навіть із нашого села — Кирило Невкипілий.
Дівчата тим часом забрали з столу порожні миски. Векла хотіла вже насипати вареники, коли зайшов до хати Оверко Вухналь. І вже з порога:
— Чого це пан з управителем до нас?
— Ідуть?— сполошилась Векла і одставила миску. Стала чепуритися перед люстерком, вмазаним у стіні біля кочерг.
— Та вже біля порога.
Антон теж захвилювавсь. Озирнувся по хаті.
— Так, хлопці, глядіть же! В одну шкуру: якщо завтра не буде піч перекидана...
— Та неділя ж завтра,— нагадав котрийсь.— Дід Оврам нізащо не піде.
— А в цьому ж і весь секрет. Авжеж, не піде. А нам це і на руку: підстава для забастовки.
— Кому що!
— Хто куди, а я до Параски!
Нічого не встиг відповісти Антон, бо відчинилися двері, і до хати увійшли пан Погорелов, управитель і уповноважений з повіту Тищенко. Слідом за ними — Влас.
— Здрастуйте, пане, ваше превосходительство!— уклонилася Векла.
— Здрастуй, молодице,— відповів Погорелов.— Забув, як звуть.
— Веклою, ваше превосходительство.— І знову низько вклонилася.
У хаті було душно, і по якомусь невловимому знаку Влас кинувсь і допоміг панові зняти бекешу. Так і стояв весь час потім з бекешею та папахою в руках.
Ідучи сюди, на "трапезу" з своїми "підопічними", пан Погорелов уже трохи підготував себе. Це не у війську колись, де сама поява командира корпусу на якомусь привалі, під час солдатського обіду, зчиняла переполох, а привітання викликало громове рикання і уставний захват та відданість у вирячених очах нижніх чинів — роти, чи ескадрону, чи батареї. Це — село. Немуштровані, неотесані мужики. До того ж переважно молодь допризовного віку, чи старики, чи з якоюсь фізичною вадою, через яку не потрапили на фронт або навпаки — вернулися з фронту, після госпіталю. Декотрих іще вдень, обходячи господарство, він уже бачив зблизька. У страхітливому дранті, з обвітреними обличчями й порепа-ними руками, вони нічого не викликали в нього, окрім просто фізичної огиди. Але тим більшою повагою проймався він до себе самого. За свою зворушливу людяність, властиву, як для його соціального та майнового стану, далеко не кожному; за свій оцей намір "розлупити хліб" за спільною трапезою із своїми наймитами.
Оцьому наміру своєму пан Погорелов надав неабиякого значення. Думалося: за ті півгодини (не більш!), що він посидить в дуже оригінальному товаристві, йому, безумовно, вдасться хоч трохи розтопити ту кригу у зачерствілих наймитських душах, дрібненькі скалочки якої він іще вдень помічав у їхніх очах,— у поглядах, і насторожених спідлоба, і одверто неприязних.
Трохи страшила сама обстановка, в якій мала відбутися ця вечеря. Але послужлива пам'ять у своїх архівах знайшла немало яскравих мальовничих картин з малоросійського побуту: гоголівські "Вечори на хуторі біля Диканьки", Куїнд-жі , Пимоненко124. І в уяві його вже вимальовувався інтер'єр власної людської, в якій не пам'ятає навіть, чи хоч сім раз був за ці сім років. Під образами грубий селянський стіл, застелений... Ну, щодо скатертини, то це не обов'язково! Нехай лише чистий рушничок по краю стола на покуті, де йому одведено місце. Проста глиняна, але з тих, що не були ще в ужитку, опішнянська миска. Прибор свій, похідний (спеціально посилав Власа додому по нього), своя ж і похідна срібна чарчина, і портативна, для задньої брючної кишені фляжка з коньяком. Яка ж вечеря без цього! Ну, не для всіх, ясна річ, для двох-трьох найповажніших з гурту. У нього вже й тост був готовий, тост-каламбур в народному стилі.
І раптом — отакий "каламбур"! Окинувши поглядом гурт наймитів за столом, помітивши сліди вже розпочатої вечері, пан Погорелов одразу ж відчув, що йому нічим дихати од такої зневаги до нього, від такого неприпустимого "хамства". І першим бажанням його було негайно ж піти звідси. О ні, не демонстративно, а цілком спокійно, побажавши, може, навіть доброго апетиту, але самим тоном давши відчути "хамам" всю непроходиму безодню, яка розділяє його з ними. І, може, він так би й зробив, коли б не роздягся вже. Одягатися зараз, щойно знявши бекешу, це значило просто поставити себе в смішне становище. Але й стояти посеред хати було не менш смішно. Він розгублено озирнувся і, зраділий, замалим не подякував тому, хто поступився місцем для нього на лаві. Сів. Зусиллям волі стримуючи тремтіння в руках, вийняв з кишені портсигар і закурив сигару, щоб хоч трохи заспокоїтись.
А тут Векла — підійшла, вклонилась.
— Так вам, пане, ваше превосходительство, і капусняку дати, чи вже з самих вареників пробу знімете?
— Яку пробу? З якого капусняку?— оторопів пан.
— Та ми вже поїли Але я відсипала вам у горнятко.
Як не стримувавсь пан Погорєлов, але тепер уже безсилий був, і кров ударила йому в голову, обличчя аж посиніло. Перелякана Векла на виправдання стала пояснювати:
— Влас так сказав.
— Я думав, ваше превосходительство,— озвався Влас,— що ви захочете, як на фронті, бувало...
— Щось ти, Власе, останнім часом часто думати став. Гляди мені!
— Слухаюсь, ваше превосходительство!
Дівчата поставили на стіл у трьох полумисках вареники. У хаті залягла тиша. Скориставшися з цього, Антон виступив на середину хати і спитав, навмисне голосно, щоб усі ж чули:
— Ну то яка ж, пане Погорєлов, відповідь ваша буде на нашу вимогу?
— Це про що? А!— впізнав-таки він Теличку, того, з котрим у чоловічій уже мав розмову. І повернувсь до управителя:— Об'явіть їм, Авер'яновичу.
— А тільки будьте уверочки, ми не поступимось! Якщо завтра...
— Та чого ти в пузир лізеш?!— грубо обірвав його управитель.^—"Завтра, завтра". Та хоч сьогодні!— І, звертаючись до тих, що за столом, додав:— Хоч і сьогодні, хлопці, забирайте свої манатки та й перебирайтесь у контору. У двох кімнатах розміститесь. Переночуєте на підлозі, це вже не долівка вам! А завтра улаштуєте собі чи нари, чи ліжка окремі. Як собі схочете.