Мов зачаровані, всі повели очима за Артовою рукою.
— Які багаті тут ліси. Скільки в них оленів і кабанів. А яка щедра ця ріка. Вода в ній клекоче од риби. Я навчу вас, як її ловити. Я зроблю такі списи, що ви одним ударом забиватимете зубра. Тож запалімо одне спільне вогнище, сядьмо одне біля одного, а завтра разом вийдемо на лови. А якщо хтось із вас не вірить у те, що я сказав, нехай б'є списом у мої груди.
На схилі горба запала тиша. Така глибока, що було чути, як пищать у гнізді на дереві пташенята й як гуде, пролітаючи над галявиною, бджола. Один випадковий звук міг зламати, порушити її. Недовірливо вслухалися в неї Рисі. Вони боялися пришельців.
І раптом з кущів вискочила Тінь-Тінь. Вона підбігла до Арта, обхопила його за плечі, захищаючи собою од злих списів. І тоді... Тоді сталося небачене на цих горбах. Списи повільно похилилися вниз. Списи Турів і Мамонтів.
— Ну, йдіть же, йдіть до нас! — гукав Арт.
Мисливці клали списи на землю і йшли вперед. Тури — до Арта, Рисі — до Тінь-Тінь.
І всі разом до їх обох.
До першого миру на землі.