190.27: "чуття". З "Дивного нового світу"[19] — кіно, яке можна відчувати так само, як бачити і чути.
221.40: артефакт. Артефакт, власне, означає будь-який штучний об'єкт (як протиставлений об'єкту натуральному), але оскільки вираз "твори мистецтва" вживається лише стосовно малярства і скульптури, я використовую тут слово артефакт у значенні будь-якого творіння людини у будь-якому виді мистецтва.
230.65: Лай і Йокаста. Батьки Едіпа.
249.112: Мольн. З "Великого Мольна" Алена-Фурньє. Одна з великих парабол того аспекту європейського духу, який віддає перевагу мрії перед реальністю. Domaine perdu, domaine sans nom: місце втрачене, місце безіменне.
250.116: nostalgie de la vierge. Ностальгія за дівчиною. "Лоліта" Набокова була симптоматичною для головної тенденції двадцятого століття; у дівчат ця тенденція має відповідник у вигляді ностальгії за батьком. Хоча фізична незайманість втратила для чоловіків свою привабливість, головним стимулом у зв'язку дівчина-батько, здається, є взаємне притягання недосвідченості та досвіду; це підсилюється типовою для споживацького суспільства вірою, що найостанніша модель є найкращою. Насолода споживача — над усе; на жаль, в даному випадку викинутою моделлю стає інша людина.
256.124: персона. Буквальне значення — "маска", яка використовувалась акторами в грецькому і римському театрі.
264.142: Адлер. Альфред Адлер (1870-1937), австрійський психолог, був переконаний, що Фройд надміру підкреслював роль сексуальних мотивів людської поведінки. Адлер вважав, що набагато більше уваги слід звернути на зусилля індивіда, які він докладає задля здобуття переваги і влади над іншими.
Карен Хорні. Жінка-психолог (1 885-1952) із Німеччини. На неї сильно вплинули Адлер та її власний досвід життя в Сполучених Штатах, де вона мешкала останні двадцять років. Вона ставила на перше місце потребу безпеки як основний психологічний стимул і вважала, що більшість неврозів спричинені скоріш оточенням, ніж тривогами, пережитими в дитинстві.
268.3: ноосфера. Термін, придуманий Тейяром де Шарденом, французьким католицьким філософом і антропологом, який помер 1955 року. В ноосфері не існує часу — тільки всюдисущі вічні думки і творіння людського духу в мистецтві й науці, що огортають сучасне життя так, як атмосфера огортає Землю.
285.41: заснований на випадковості (aleatory).
Термін (від латинського alea — гра в кості), який використовується для опису всіх тих сучасних креативних технік, що покладаються на випадок.
289.52: лікантропізм. Буквально: бажання бути перевертнем (werewolf), але термін використано щодо тих форм шизофренії, при яких пацієнт у певних фазах уявляє себе — твариною і демонструє депривовані схильності — особистість Джекіла-і-Гайда.
298.72: ономатопея. Група слів, які звучать так, як описуваний ними предмет — трах, бах, шурх etc.
304.88: Маллярме. Стефан Маллярме (1842-98), найбільший поет символістської школи. Його найзнаменитіший твір "L'Apres-midi d'un faune" ("Полудень фавна"), за яким Дебюссі написав симфонічну п'єсу. Символісти піднесли метонімію (літературний прийом, при якому натяки замінюють пряме називання того, про що йдеться) як головний засіб поетичної експресії. Один з найвідоміших сонетів Маллярме починається так: "Is the fresh, vivacious and beautiful today going to break with a drunken blow of the wing that stern forgotten take which the transparent glacier of flights that have not flown haunts beneath the frost?"[20] Ці рядки зазвичай наводяться для того, щоб показати відчайдушні труднощі, які подеколи виникали у Маллярме при складанні віршів; але згадані рядки можна витлумачити й інакше. Саме така зумисна двозначність панує в усьому сучасному мистецтві після Маллярме.
Джон Фаулз і його "автопортрет"
Джон Фаулз, що для нього "ідеї — єдина батьківщина", — знаний англійський письменник і людина оригінального мислення. Народився він у маленькому містечку Лі-он-Сі в родині пастора. Навчаючись у приватній школі, виявив неабиякі здібності не лише як учень, а й як спортсмен. Два роки відслужив у морській піхоті, проте взяти участь у війні не встиг. Вступив до Оксфордського університету на факультет французької літератури. Закінчивши університет, викладав у Франції, Англії, Греції, а з 1954 року — знову в Англії.
Протягом цього часу Джон Фаулз пише вірші, творить афоризми, накопичує нотатки, чернеткові записи романів, але до друку їх подавати не поспішає. І лише у 1963 році виходить його перша книга — роман "Колекціонер", який враз стає шалено популярним, що й дозволило авторові перейти до ранґу професійних літераторів. У "Колекціонері" Фаулз намагається осягнути роль долі та випадковості, природу свободи волі в людському житті.
Книгу "Арістос. Автопортрет в ідеях", що не вміщається в рамки жодного з відомих жанрів, було опубліковано як перший варіант Фаулзових філософських роздумів у 1964 році. У 1966 році вийшов друком роман "Маг", а 1969 року світ побачив найвідоміший його твір "Жінка французького лейтенанта".
У кінці XX на початку XXІ століття Джон Фаулз набуває популярності, заживши слави одного з найвідоміших та найкасовіших авторів: його твори читаються, видаються й перевидаються великими накладами. Самого ж письменника проголошено номінантом на Нобелівську премію, щоправда, лауреатом тоді став інший — Ґюнтер Ґрасс.
Кожне Фаулзове творіння не лише має філософське підґрунтя, але й є своєрідним дослідженням проблем людської психології.
"Арістос" — незвичайна книга. У ній викладено погляди та роздуми західного інтелектуала щодо вічних філософських питань: про сутність людини та смисл її життя, про щастя та смерть, свободу й відповідальність. Джон Фаулз впевнено обстоює "найголовніше людське родове право — мати власну думку про все, що нас стосується". Він категорично відкидає (щодо себе) існування в межах клітки з написом "романіст", наголошуючи, що, як і інші люди, має право не давати на відкуп фахівцям глибинних проблем буття, що зачіпають усіх. Він гостро відчуває "невдоволеність смислом життя" (екзистенційний вакуум, за В. Франклом), що "переслідує наше [двадцяте — В. С.] століття, як оптимізм переслідував вісімнадцяте, а самовдоволення — дев'ятнадцяте".