Дивної краси рукотворний світ відкрився перед очима враженої венедки і, хоч вона не раз чудувалася з вигадливості патрійських майстрових, живучи у душному світі Кілона, все ж не уявляла, що можлива під цим сонцем така краса. Вона довго милувалася чудовним міражем, затягненим синюватою димкою, врешті озирнулася на Анну, яка замислено за нею спостерігала:
— Чому ти тут живеш? Хто ти тут — служниця? Рабиня? Господиня? Невже це усе твоє?
— Це не моє, — у голосі жінки ятрилася печаль. — Це володіння мого чоловіка — імператорського намісника, патрійського владики, архонта Язона.
— Таж чому? — Орися ніяк не могла отямитись од промінкого видіння. — Чому ж ти, цариця і володарка, так бідно одягаєшся сама? І чому ти сама доглядала мене, коли у тебе, либонь, стільки слуг та рабів? Та й навіщо? Чому?!.
Анна тихим жестом припинила подальші розпити.
— Ти, видно, сестро, трохи пізнала наше життя, але ти не можеш знати всього. Че й не говорила тобі — я християнка. Немає у мене ані слуг, ані рабів. Я сама прислужниця й раба для останнього жебрака та бідака на світі. На жаль... — бліде личко випрозорилося такою печаллю, що Орисі раптом здалося, що ця чудна жінка розтане під вагою холодного вітру і зовсім неяскравого денного світла, яке скупо виціджували темні хмари, — для мого чоловіка все це має якусь ціну, я просила його відпустити своїх слуг і рабів, покинути службу, він не чує мене. Я молюся, сподіваюся, що таки колись почує...
Анна завела Орисю у білосніжний портик і всадовила на лаву, а сама повернулася до кам'яної і непоказної як довколишню величавість будівлі.
— Вона знову буде молитися, — подумала Орися з раптовою щемливою заздрістю. — Що ж вона бачить, які світи, які раї, коли все це, чим вона володіє, для неї не має ніяої вартости?
Хмари нависали над світом та, здавалося, згущувалися і темніли саме над величавим золотавим палацом. З таких хмар завжди велика гроза, й ця гроза мала би бути недоброю. Орися ще раз провела очима докілля і, зітхнувши, потупала до відчинених дверей такого нежданого прихистку.
Таке життя утікачки вельможного патрійського флотоводця, звісно, не могло бути довгим, тим паче довічним. Рана переставала млоїти, і якось нараз усе довкола неї усе прийшло в рух. Скоро у дверях постав у мідному шоломі, військових обладунках римського легіонера високий чоловік з різкими, хижими рисами. Він щось голосно наказував Анні, недобре позираючи на Орисю. Анна заспокійливо погладжувала її по плечу і відповідала незнайомцю незрозумілою для Орисі мовою. Вона знала, що це латина, у середовищі Кілара нею дехто розмовляв, але за довгі роки вона лише ледь призвичаїлася до грецької і тільки деякі слова могла зрозуміти з мови справжніх господарів Патр римлян. Не такий уже був до неї ласкавий світ, аби чогось навчити.
Хижий вояка говорив різко, наказово. Невже по її душу? Анна слухала, покірно опустивши голову, згодом щось прошепотіла у відповідь, тихо і твердо. Орися в який уже раз зачудувалася силою її тихого голосу. Гість вислухав її відповідь, погрозливо суплячи під мідним шоломом хижі стріли брів, різко розвернувся і закрокував у напрямку палацу, розправивши плечі і закинувши гордовиту хижу голову.
— Що трапилося? — Орися боялася почути відповідь, але й бути у невідомості не могла. — Що трапилося, моя вельможна пані?
— Не клич мене ніколи панею, сестро, ми рівні перед нашим Господом... — Голос Анни був приглу—шеним і струмував журним потічком. — Часу у нас обмаль, тому відпочивай зараз, наберися сил, сьогодні вночі на нас чекає дорога. Більше тобі тут залишатися не можна, я відведу тебе до своїх братів і сестер.
— Се посланець Кілара?
— Ні, се посланець мого чоловіка Язона.
— Тобі щось загрожує? Я не хочу тобі прикростей через мене. Я цього не варта.
— Не мені, — очі Анни обпікали неймовірним болем, — на жаль, сестро, не мені...
Пізньої ночі вони вислизнули із дверей будиночка. Були одягнені у чорні грубошерсні плащі, Анна несла в руці смолоскипа, але не запалювала його. Брама, яка завжди наглухо замикала володіння патрійського владики, цього разу були прочинена. Анна про щось тихо перешепотіла з охоронцями, і вони, скрадаючись, вибралися на мощену каменем дорогу. Темними, легкими тінями пливли дві жінки мимо затемнених будівель. Місто спало. Вони пробиралися до міського муру, на якому ліниво побрязкували мечами римські центуріони. Але пішли не до головних воріт, а до замаскованого якимось лахміттям і кущами підземного ходу. Біля нього вешталися якісь злиденно одягнені бездомки, Орися смикнулася, та Анна їм також щось стиха прошепотіла. Хтось із темряви її застеріг:
— Поспішай, сестро Анно, уже всі пішли.
Вони нарешті вибралися за місто. Анна міцно тримала Орисю за руку і вибирала шлях начебто навмання. Міські мури скоро злизав глухий морок. Не стало чутно брязкання мечів, ні перегуків римських охоронців. Анна запалила смолоскипа, який нарешті пробив темряву ночі. Все ж іти було важко. Орися постійно перечіпалася то за грудки землі, то за чагарі. Анна простувала попереду, не йшла — пливла, летіла над притихлою землею, над густою плоттю ночі. Не розмовляли. Анна нічого не пояснювала, всім своїм виглядом спонукаючи до мовчання.
Вона взагалі була неговіркою — дивна пелопоннеська жінка Анна.
В її руках смолоскип палав, плакав золотими сльозами, когось кликав, когось про щось благав.
І Орися вирішила довіритися своїй рятівниці, бо ж справді пощо були всі оті безсонні ночі над нею: зраненою — мертвою, невже для того, аби знову кинути її в лихо? Орися довірилася своїй рятівниці і нараз заспокоїлася, а зі спокоєм прийшло якесь дивне просвітлення, схоже на знання. Вона начебто щось згадала — важливе і дороге. Такий стан у неї колись бував, коли вона після довжелезних труднівок на запахущім лані поверталася додому. Спину млоїло, руки боліли, але щось над нею, під нею, у ній, головно — у ній! — тішилося, співало, проростало...
Вони увесь час поднімалися пологим схилом. Ніч була беззоряною, тихою. Нарешті вони здобулися на гору. Ще декілька кроків, і перед очима враженої Орисі відкрилася внизу всіяна вогнями улоговина, захована стрімчатими скелями. Людей було багато, облич вона ще не розрізняла, Анна рушила вниз, вона майже бігла. Орися боязко рушила за нею.