— То й добре, — відповів Його величність недбало. — І як ви це зробите?
— Одружимо вас із пребагатою дамою, — відповів радник.
— Одружите мене? — вигукнув король. — Та мені ж тільки десять років!
— Я знаю. Шкода, що так мало. Однак Ваша величність виросте, а справи королівства вимагають, щоб ви мали дружину.
— А не можна мені натомість мати матір?
— спитав бідолашний королик, мати якого померла, як він ще був немовлям.
— Та вже ж ні, — проголосив радник. — Одруження з матір'ю незаконне. Одруження з дружиною правильне й слушне.
— А ви самі не можете з нею одружитися?
— поцікавився Його величність, спрямовуючи дзиґу на радникову ногу, і засміявся, побачивши, як той підстрибує і ухиляється.
— Дозвольте пояснити, — сказав радник.
— У вас немає ані пенні, зате ви маєте королівство. Є чимало багатих жінок, які з радістю віддадуть багатство за корону королеви — навіть якщо король іще дитина. Тому ми вирішили оголосити, що хто дасть найвищу суму, стане королевою Квоку.
— Якщо я взагалі мушу одружуватися, — сказав король, мить подумавши, — то я волію взяти за дружину Нану, зброяреву дочку.
— Вона дуже бідна, — відповів радник.
— її зуби — перлини, її очі — аметисти, її волосся — золото, — проголосив малий король.
— Це правда, Ваша величносте. Проте зважте, що багатство вашої дружини має піти у вжиток. Якою стане Нана, коли повисмикувати її зуби-перлини, видовбати аметистові очі та побрити золоту голову?
Хлопчик здригнувся.
— Робіть, як хочете, — сказав він розпачливо. — Тільки хай ця дама буде якомога витон-ченіша, і щоб уміла добре гратися.
— Ми постараємось, — відповів радник та й подався оголошувати по сусідніх королівствах про дружину для хлопця — короля Квоку.
Заявилось так багато охочих одружитися з малим королем, що було вирішено виставити його на аукціон, щоб принести королівству якнайбільшу суму грошей. Отож у призначений день у палаці зібралися дами з усіх навколишніх королівств — з Бількону, Мульґравії, Джан-куму і навіть з далекої Макельтської республіки.
Головний радник прийшов у палац рано-вранці, умив короля й причесав йому чуба, а потім вимостив корону зсередини старими газетами, щоб не спадала з голови Його величності. Жалюгідна це була корона, вся у великих і малих дірках там, де колись було коштовне каміння; про неї не дбали й часто штурхали туди-сюди, тому вона стала погнута й брудна. Одначе, як сказав радник, це була королівська корона, і для такої важливої події, як аукціон, королю належало її надіти.
Як усі хлопці, хоч королі, хоч злидарі, Його величність порвав і замастив свого єдиного костюма, і вигляд той мав не дуже гідний, а щоб купити нового, грошей не було. Через те радник загорнув короля в стару горностаєву мантію і всадовив на ослоні посеред порожньої зали аудієнцій.
А навколо нього стали всі придворні, політики й лакизи королівства, всі занадто горді або ледачі, щоб заробляти на життя працею. Було їх багацько, можете не сумніватися, і вигляд вони мали величний.
Тоді двері рвучко розчинились і юрма багатих дам, кожна з яких прагнула стати королевою Квоку, увірвалася в зал. Король оглянув їх вельми стурбовано і вирішив, що вони всі й кожна зокрема такі старі, що можуть бути йому бабусями, і такі потворні, що можуть розганяти ворон з королівських ланів. Після чого втратив до них цікавість.
Проте багаті дами й не глянули на бідолашного королика, що скоцюрбився на ослоні.
Вони одразу оточили головного радника, котрий діяв, як аукціоніст.
— Скільки мені запропонують за корону Квокської королеви? — голосно спитав радник.
— Де та корона? — присікалася прискіплива стара дама, що недавно поховала дев'ятого чоловіка й мала за душею кілька мільйонів.
— Поки що корони немає, — пояснив головний радник, — але хто зробить найвищу ставку, здобуде право її носити і потім собі купить.
— Так-так, — сказала прискіплива стара дама, — зрозуміло.
І додала:
— Я ставлю чотирнадцять доларів.
— Чотирнадцять тисяч доларів! — вигукнула кислого вигляду жінка, худа, висока, з поморщеною шкірою. "Як печене яблуко" — подумав король.
Торг пішов швидкий і запеклий, і злиденні придворні аж засяяли, коли суми сягнули мільйонів.
— Він принесе нам чимале багатство, — прошепотів один своєму товаришеві, — а потім ми з приємністю йому допоможемо все розтринькати.
Король почав тривожитися. Ті жінки, що справляли враження добросердих чи приємних, перестали торгуватися через нестачу грошей, а от зморшкувата стара дама, здавалось, була повна рішучості здобути корону за всяку ціну, разом з чоловіком-хлопчиком. Ця прадавня істота так розпалилася, що аж перука їй на голові перехнябилася і штучна щелепа весь час випадала, неабияк налякавши малого короля. Вона ніяк не здавалась.
Урешті-решт головний радник завершив аукціон, вигукнувши:
— Продано Марії-Анні Бродзінській де ля Поркус за три мільйони дев'ятсот тисяч шістсот двадцять чотири долари й шістнадцять центів!
Кислого вигляду дама заплатила гроші готівкою на місці, довівши цим, що дія відбувається в казці.
Короля так стурбувала думка про одруження з цією огидною істотою, що він почав плакати й ридати. Після чого стара голосно ляснула його по вухах. Проте радник вилаяв її, що карає майбутнього чоловіка на людях, сказавши:
— Ви ще не одружені. Зачекайте до завтра, після весілля буде час. Зможете його кривдити, скільки захочете. А нині ми воліємо, щоб люди думали, ніби ви закохана пара.
Бідолашний король мало спав тієї ночі, так його пройняв жах перед майбутньою дружиною. А ще він не міг викинути з голови думку, що краще б йому одружитися зі зброяревою дочкою, своєю ровесницею. Він метався й крутився на твердому ліжку, доки місяць не зазирнув у вікно і його світло не лягло на голу підлогу, мов велике біле простирадло. Врешті, перевертаючись усоте, король стукнув рукою об таємну пружину в бильці великого червонодеревного ліжка — і одразу, гостро клацнувши, з бильця відскочила дошка.
Шум змусив короля глянути вгору і, побачивши відчинену дошку, він став навшпиньки, сягнув рукою і витяг зігнутий папір. Це були кілька аркушів, скріплених разом, наче книжка, і на першій сторінці стояли рядки: