Американська трагедія

Сторінка 86 з 284

Теодор Драйзер

Дружина Ньютона — Мері, та й сама Грейс Марр належали до дуже поширеного типу жінок, чиї інтереси обмежені найвужчими рамками: вони почували себе цілком задоволеними, коли їм щастило створити своє маленьке сімейне вогнище, піднести свій престиж в очах незначних, обмежених сусідів, і дивилися на життя і на людей крізь призму чисто сектантських вірувань.

Оселившись в Ньютонів, Роберта незабаром переконалася, що коли не в усьому Лікурзі, то принаймні в цій сім'ї панують сама вузькість і обмеженість, як і в багатьох знайомих їй родинах у Більці. Є межі, яких, на думку Ньютонів і подібних до них, необхідно суворо додержувати. Порушення їх ні до чого путнього не веде. Якщо ти працюєш на фабриці, тобі треба цілком пристосуватися до життя і звичаїв кращої, добропорядної частини фабричних робітників… Отже, оселившись тут, Роберта щоранку в товаристві Грейс та інших пожильців — двох робітниць з фабрики Кренстон і молодого монтера з міської електростанції — наспіх ковтала в їдальні Ньютонів абиякий сніданок і одразу ж, вийшовши на вулицю, приєднувалася до нескінченної процесії, яка день у день у цей час простувала за ріку, у фабричний район. Ледве переступивши поріг, вона незмінно потрапляла в потік робітників і робітниць приблизно свого віку, не кажучи вже про безліч літніх, змарнілих жінок, далеко більше схожих на привиди, ніж на живі істоти; вони виходили з усіх сусідніх будинків, з усіх навколишніх вулиць. Ближче до Сентрал авеню натовп густішав, бо звідусіль у нього вливалися нові людські потоки, і завжди в цьому натовпі траплялися охочі завести знайомство з вродливими дівчатами; Роберта помічала їхні погляди і розуміла, що вони шукають легких розваг, аби не сказати гірше. А деякі дівчата, що не додержували суворих правил поведінки, як ті, кого вона зустрічала до Лікурга, — відповідали на загравання хихиканням і безглуздими посмішками. Вона була шокі-рована!

А ввечері, коли закінчувалася робота на фабриках, такий же натовп вирушав назад додому через міст біля вокзалу. І таке було виховання Роберти і засвоєна нею мораль, що, незважаючи на свою красу, рішучий вигляд і палку натуру, вона залишалася самітною і ніхто її не помічав. А як це сумно, коли всі навколо веселі, а ти живеш самотньо! Вона завжди поверталася додому о сьомій годині, а після обіду просто не було чого робити: зрідка вона з Грейс ішла до якогось кіно; іноді Роберта навіть примушувала себе піти разом з Грейс і Ньютонами на збори парафіян методистської церкви.

І все ж, увійшовши в цю сім'ю і працюючи у Клайда, вона була дуже задоволена зміною в своєму житті. Яке велике місто! Яка красива Сентрал авеню з її магазинами та кінематографом! І ці величезні фабрики! І м-р Гріфітс — такий молодий, гарний, усмішкуватий. І вона йому подобається.

РОЗДІЛ XIV

І Клайд теж хвилювався, коли зустрічався з Робертою. Відносини його з Діллардом, Рітою і Зеллою обірвалися, запрошення в дім Гріфітсів, де йому пощастило лише на якусь часинку побачити таких світських дівчат, як Белла, Сондра Фінчлі та Бертіна Кренстон, було, очевидно, випадковим і не мало наслідків, і тепер він почував себе дуже самітним. Ах, цей вищий світ! Та Клайдові явно закритий доступ туди. А тим часом через марнославне сподівання на це він порвав усі інші знайомства. Навіщо він зробив це? Хіба він тепер не самотніший, ніж будь-коли? Товариство м-с Пейтон! Він тільки й міг по дорозі на роботу чи з роботи перекинутися іншим разом нічого не значущими привітними словами з ким-небудь із власників магазинів на Сентрал авеню, якщо їм забагнеться окликнути його, або привітатися з кимсь із робітниць, але. вони його не цікавили, та він і не наважувався ближче познайомитися з ними. Але ж це все одно, що нічого! Так, але зате він — Гріфітс, і вже тільки через це він має право розраховувати на повагу і шанобливість усіх цих людей! Ну й становище! Що ж робити?

Тим часом Роберта Олден трохи звикла до нової обстановки, ясніше відчула і місце Клайда на фабриці, і його привабливість, і його, хоч і несміливий, та все ж помітний інтерес до неї,— і почала з тривогою думати про майбутнє. Живучи в сім'ї Ньютонів, вона зрозуміла, що норми поведінки, заведені в Лікурзі, очевидно, раз і назавжди забороняють їй виявляти яку-небудь цікавість щодо Клайда чи до будь-кого з фабричного начальства: за місцевими уявленнями, робітниця не має права закохатися в начальника або допустити, щоб начальник захопився нею. Богобоязливі, порядні і скромні дівчата не дозволяють собі цього. Вона незабаром зрозуміла, що межа, яка відділяє в Лікурзі бідних від багатих, така різка, немовби одні відокремлені від інших помахом ножа або високою стіною. Було і ще одне "табу", що стосувалося робітниць і робітників з іммігрантських родин: усі вони неосвічені, аморальні, люди нижчої породи — неамериканці! З ними ні в якому разі не можна мати нічого спільного!

Роберта тепер знала також, що в тому дрібнобуржуазному колі, до якого належала вона сама та її друзі,— в середовищі релігійному і суворо моральному, — такі розваги, як танці, прогулянки на вулицях, відвідування кіно так само були заборонені. А вона саме в цей час почала цікавитися танцями. Гірше того: юнаки і дівчата — парафіяни тієї церкви, яку почали відвідувати Роберта і Грейс, — не мали наміру ставитися до них, як до рівних; усе це була молодь з порівняно заможніших родин — старожилів Лікурга. Роберта і Грейс якийсь час відвідували церковні служби і зібрання, але становище їхнє від цього не змінилося: вони були бездоганні, і їх допускали в це товариство, але не запрошували в гості і на вечірки, і вони не брали участі ні в яких розвагах, доступних іншим парафіянам, що посідали краще становище.

Зустрівши Клайда, Роберта захопилася ним і до того уявила, що він належить до якогось вищого товариства. І душу її пройняло те саме неспокійне марнославство, яке отруювало і Клайда. Щодня на фабриці вона мимоволі відчувала на собі його спокійний, допитливий і все ще невпевнений погляд. Але вона почувала також, що він не наважується зробити спробу до зближення, боячись зустріти відсіч. Уже протягом двох тижнів вона працювала тут, і тепер їй часто хотілося, щоб він заговорив з нею, щоб став заповзятливішим, але в інші хвилини вона лякалася: ні, він не повинен наближатися до неї. Це жахливо! Неможливо! Інші дівчата відразу помітять. Вони — і це ясно помітно — вважають, що він надто гарний для них і надто чужий їм, — а якщо він почне ставитися до неї інакше, ніж до всіх робітниць, вони витлумачать це по-своєму. Роберта знала — ці дівчата знайдуть усьому тільки одне пояснення: вирішать, що вона аморальна.