Амангельди

Сторінка 3 з 3

Багмут Іван

— Ні,— усміхнувшись, коротко відповідає хлопчик.

— Ні? — дивується приймальник.— Мабуть, збираєшся бути бригадиром або завфермою?

— Ні,— знову усміхається Амангельди.

— То ким же ти будеш?

— Пед...— починає хлопчик.— Пед...— але кінець цього складного слова, як навмисне, не йде на пам'ять.— Педучилище! — нарешті вимовляє він.

— Значить, педагогом? — допомагає йому приймальник.

— Педагогом! — усміхається Амангельди.

— А я Думав, що ти до тваринництва схильний?..— розчаровано мовить приймальник.— Баранів добре ловиш. Цікавишся...

— Педагог — висока посада! — чує хлопчик голос Олександра Олександровича позад себе.

Амангельди здригається від несподіванки. Він тут забалакався, а там уже, мабуть, чекають на нього. Але в Олександра Олександровича благодушний настрій. Дівчата тямущі, ретельні, стрижка йде добре. Бригадир може тепер і відпочити трохи.

— Ну, педагог,— каже він, ласкаво дивлячись на Амангельди,— ходімо зі мною!

Вони підходять до Раї, і Олександр Олександрович бере у неї з рук машинку.

— На подерж, якщо тобі так цього хотілося,— подає він машинку хлопчикові.

У Амангельди такий вираз, наче вся радість, яка наповнює його, виступила на обличчі.

Машинка зовсім не важка, але як потужно вона двигтить, стрясаючи повітря. Дівчата не розуміють, яке це щастя працювати машинкою. Розуміє це в повній мірі тільки Амангельди, але йому дають її лише подержати...

Олександр Олександрович бере руку Амангельди разом з машинкою в свою і починає стригти. У хлопчика захоплює дух від радості. Він міцніше стискує машинку, а другою рукою натягає шкіру на вівці так, як показував бригадир. Машинка йде легко, і руно показує свій молочно-білий виворіт.

— Ну й досить,— каже Олександр Олександрович.— Тепер відпочинь.

Амангельди ніяково просити, щоб йому дозволили ще трохи постригти. Він розуміє, що йому і так зробили велику ласку. Він сідає на лаву весь під враженням величезної удачі, а всі: і Олександр Олександрович, і приймальник вовни, і Рая, і Джамал, і та третя дівчина, що кричала на нього,— дивляться привітно, ніби кажуть:

— Ось який у нас Амангельди!