Юнак витягнув з торби Уріма й Тумміма. Він скористався ними лиш тоді, коли опинився зранку на базарі. На його шляху було достатньо знаків.
Заховав камінці до скрині. Вони були часткою його скарбу, бо нагадували про старого короля, якого він не стріне більш ніколи.
"Життя справді щедре з тими, хто живе Леґендою", — подумав юнак. Тоді згадав, що мусить дійти до Таріфи, щоб від дати десяту частку скарбу циганці. "Ну й меткі ті цигани", — подумав він. Мабуть, тому, що постійно в мандрах.
Знову повіяв вітер. Це був левант — вітер, який долітає з Африки. Не приніс ані запаху пустелі, ані загрози маврської навали. Приніс, натомість, аромат знайомих парфумів і дотик цілунку — цілунку, що линув поволі, поволі, аж доки не спочив на його вустах.
Юнак усміхнувся. Вона це зробила вперше.
Я повертаюсь, Фатімо, — вимовив він.