З допомогою слова людина оволоділа простором і часом. Слово виділяло предмети з хаосу явищ, давало їм форму й забарвлення, наближало або віддаляло, вимірювало. В ньому відбиті події, хвилини, години, роки, час теперішній, минулий і майбутній.
Але саме слово — миттєвий звук, ледь вимовлений, тут-таки зникало, і, щоб повернути його знову, треба було повторити, якщо ж людські вуста мовчали, ніщо не могло викликати його з небуття. Поза мовцем воно не існувало, а єдиний простір, який воно могло подолати, перебував у межах почутого людського голосу. За цими межами воно прозвучало б як "голос волаючого в пустелі".
Перехід від слова мовленого до слова писаного був новою ерою в історії людини. До того як навчитися втримувати слово — безформний і невидимий звук,— люди навчились утримувати речі і явища в зображеннях. Містерію увічнення минущого і відбито в наскельному живописі. Але в тих печерах відбувалася ще одна містерія, і в її таємниці ми не посвячені: містерія висловлювання і увічнення думки, певної ідеї, релігійної або магічної, що надає зміст, одухотвореність і надприродну силу зображенням на стінах.
Легко здогадатися, що існували ще й іншого роду малюнки, які не збереглися, бо були виконані на такому нетривкому матеріалі, як листок, дерево, кістка, а призначення цих малюнків — передавати думку на відстані. "Скіфи,— оповідає Геродот,— надіслали царю Дарію "листа" із зображенням птаха, миші, жаби й п'яти стріл, що означало: якщо перси не вміють літати як птахи, ховатись у землі як миші, перескакувати через болота як жаби, то скіфи переб'ють їх своїми стрілами". Деякі первісні племена й дотепер застосовують такого роду шаради для передачі відомостей на відстані. Вживають з цією метою і інші засоби: шнур, зв'язаний у гудзі, або палицю з певним числом зарубок.
Усі ці відкриття і хитрощі, які здійснювалися в різних частинах світу і в різні епохи, виражали наполегливе прагнення створити щось таке, що увічнювало б думку й робило зрозумілими символи, які її відтворюють. Деякі найдавніші осередки культури, такі, як Шумер, Єгипет, Егея, Китай, створили власну писемність, чому передував довгий шлях спроб і дослідів, який вів від малюнка до звуку. Чи діяли названі культури незалежно одна від одної, чи взаємно ділилися досвідом, або ж, нарешті, навчилися від іще давнішніх народів, про які поки що нам нічого не відомо? Такі запитання хвилюють дослідників, розпалюють нашу цікавість. І, можливо, незабаром цікавість можна буде задовольнити: адже земля ще не віддала нам усіх своїх таємниць.
Пам'ять, божественна Мнемозіна, стояла біля колиски всіх ієрогліфів — систем знаків, які виписують фарбою, малюють, вирізають, де зображувалися люди, тварини, предмети, прославлялися боги й розповідались історії. Зображення перетворювалось в ідеограму, тобто представляло не лише саму річ, а пов'язані з нею поняття: "зірка" була зіркою, проте могла також означати й небо, і Бога, і навіть прикметник "високий" або прислівник "високо". Те ж саме "нога" — вона могла виражати дієслова "іти", "стояти", "бігти", "приносити". Цього було досить для славослівних написів, для молитв, для заклинання, і читалися вони приблизно так, як людина середньовіччя "читала" різьблені прикраси в своїй церкві, використовуючи знання, одержані по традиції, з домішкою власної фантазії.
Письмо ніколи б не стало тим, чим воно стало, якби з-під тіні пірамід, святилищ, пагод, священних печер не вийшло б на світ, якби за нього не взялося саме життя. В його енергійних руках ієрогліфи швидко втратили штучну складність і почали спрощуватись: відпадали різні частини, лишався ніби кістяк, який зберігав то кілька рисочок, то кружальце. Руки купців, писців, які складали описи товарів або вели ті чи інші ділові записи, динамізували урочисті й застиглі символи. На зміну зображенням з'явилися знаки — клини, лінії — і, переставши виражати поняття, почали позначати звуки, перетворились у літери й склади.
Що за переворот! Звук — безформний, він не має місця в просторі, невидимий, існує в часі лише в коротку мить звучання — виявився увічненим назавжди і міг відгукуватися знову й знову щоразу, коли з глиняної таблички чи аркуша паперу його пробуджував до життя чийсь навчений читання погляд. Ця найбільша подія в історії людської культури стосувалася народів, що розумово дозріли раніше, в той час, як сотням інших довелося цього чекати тисячоліття: приміром, індіанцям, котрі живуть у Канаді і, здавна володіючи чудово розвиненою мовою, в письмовій формі побачили її вперше тільки 1841 року, коли місіонер Джеймс Еванс створив для них дуже дотепну систему складового письма, яка застосовується й зараз.
Слово остаточно підкорило собі час. У тріумфальному поході воно вело за собою до незнаного майбутнього народи, королів, історію, самих богів, воно повертало життя покійникам, від яких не лишилося навіть купки праху, наповнювало нашу пам'ять іменами —людей, про яких ніхто не згадав би через два-три роки після їхньої смерті й за дві-три милі від їхнього дому, воно могло творити чудеса, примушувати шматок глини співати пісню, немов у ньому була душа дівчини, яка колись бігла з цією піснею на устах через поле пшениці, з піснею, як зірвана на ходу квітка маку.
Ось уже двісті років люди риються в землі, намагаючись видобути з неї уривки людської мови, сотні вчених присвячують усе життя прочитанню і розумінню слів, які розповідають про світ, уже давно не існуючий. Добиваються речей неймовірних: розшифровують не лише писемні пам'ятки, а й відтворюють усю систему мови, якою вони написані, упорядковують словники і граматики, якими вона не володіла, коли була живою мовою; слова, померлі й поховані, народжуються знову, складаючись у літописи, молитви, поеми, кодекси законів і в повсякденну мову.
Так заговорили глиняні таблички Вавілону, папіруси й стіни Єгипту, озвалися голоси майя і ацтеків, завдяки своїм табличкам хетти увійшли в історію, якій нічого про них не було відомо, і в сім'ю індоєвропейських мов, де їх не чекали. Зовсім недавно нас приголомшили таблички з Пілоса, які повернули нам звуки мови ахейців, що вже для Гомера були легендою, а серед цих звуків виникли імена, про які ми не сміли й мріяти: Ахілла, Гектора. Декотрі ще терпляче ждуть своєї години — письмо Егеї, мова етрусків. Велика таємниця зачарованих слів ще не розкрита до кінця.