Алкеста

Сторінка 2 з 8

Евріпід

ЕПОД
Всі обряди печальні володар
До кінця вже довів:
Оросились жертовною кров'ю
Вівтарі всіх богів, та ніщо не змогло
Вгамувати, притишити болю.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
З палацу виходить служниця.
А втім, служницю бачу — з дому, плачучи,
Виходить онде… І яку ж то вість несе?..
Тужити, коли туга є в господарів, —
140] Служниці личить. Але ж треба знати нам,
Чи ще жива владарка, чи померла вже.
СЛУЖНИЦЯ
Вважай живою водночас і — мертвою…
ПРОВІДНИК ХОРУ
А як то можна вмерти й… сонце бачити?
СЛУЖНИЦЯ
Вже никне, бідна, душу видихаючи.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Таку жону втрачає нині муж такий!..
СЛУЖНИ ЦЯ
Лише перестраждавши, зрозуміє це.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Й надія на рятунок не заблисне їй?
СЛУЖНИЦЯ
Та ні. Гнітить нещасну день рокований.
ПРОВІДНИК ХОРУ
І все вже, як годиться, приготовлено?
СЛУЖНИЦЯ
150] Всі вбори, аби муж міг схоронить її.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Вмираючи, хай знає, що з усіх жінок
Вона — найкраща в світі, найдостойніша.
СЛУЖНИЦЯ
Ще б пак! У цьому годі сумніватися. [28]
Хоч як силкуйся, все ж не дорівняєш їй:
Чи ж не найкраще це любові свідчення,
Коли заради мужа йде на смерть жона?
Все місто про це знає. Але дома як
Поводилась, послухай — подивуєшся.
Як лиш відчула, що останній день настав,
160] То біле тіло річковою хвилею
Омила. Потім одяг із кедрової
Дістала скрині; зодяглась, прикрасилась,
І так благала, ставши перед вогнищем:
"Богине-опікунко, я під землю йду,
Й молю тебе, припавши до колін твоїх, —
Над сиротами зглянься: дай же синові
Дружину милу; доньці — мужа доброго.
Хай долі не повторять материнської —
Не передчасно, а в глибокій старості
170] Під рідним небом вік хай щедро виповнять".
Усі по черзі обійшла жертовники
В Адметовій оселі; поклонялась їм,
Вінчала миртом. Не лила ні сліз тоді,
Ані не нарікала. Й, хоч на смерть ішла,
Від того її врода не пригаснула.
А вбігши в спальню, ниць на ложе кинулась,
Тоді лиш заридала, примовляючи:
"Прощай, о ложе, де дівочий пояс свій
Я розв'язала, щоб оддатись мужеві,
180] За кого нині гину! Не клену тебе:
Одну мене ти губиш. Щоб не зрадити
Обох вас, — умираю. Буде інша тут,
Од мене не вірніша, та щасливіша".
Припавши на коліна, обціловує
Те ложе і зливає сліз потоками.
Коли плачем, нарешті, наситилася,
Встає з постелі. Опустивши голову,
Із спальні йде. Та раптом повертається,
І падає на ложе, й так — не раз, не два…
190] Тим часом дітки, за поділ хапаючись,
Ридають. їх по черзі до грудей вона,
Готова вмерти, горне, приголублює.
Ридала й вся прислуга, співчуваючи
Своїй владарці. А вона до кожного
Правицю простягає. З найубогішим
Прощається й сердечний чує відгомін.
Таке-то горе у гнізді Адметовім…
Померши — прахом став би; врятувавшися —
Довіку з невитравним болем житиме.
ПРОВІДНИК ХОРУ
200] В біді й Адмет, напевно, побивається —
Таку дружину доведеться втратити… [29]
СЛУЖНИЦЯ
Авжеж. її з обіймів не пускаючи,
Лишитись молить і шукає виходу
З безвиході. Алкеста — никне, тане вся,
Вмліваючи — ледь чутний на руках тягар —
Усе ж, дарма що ледве-ледве дихає,
До світла пнеться: ще б хоч раз поглянути
На небо — вже ж ніколи не всміхнеться їй
Промінням ясносяйним любий сонця круг.
210] Піду вже сповістити, хто прийшов сюди.
Не всі ж настільки щирі до господарів,
Щоб ті в біді великій були раді їм.
А ти — прихильник давній владарів моїх.
(Відходить.)

СТАСИМ ПЕРШИЙ
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Строфа
З тієї скрути, Зевсе, як їм вирватись
І хитрий вузол розв'язать?
Як їм долю обійти?..
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Вигляне хтось? Чи пора прийшла
В чорне вдягтись і волосся жмут
Зрізати в знак жалоби?
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
220] Друзі! Ясна річ. І все ж…
Богів благаймо, адже в них —
Незрівнянна сила.
ХОР
О Пеане, зласкавсь!
Адмета в горі порятуй, володарю,
Зарадь йому, зарадь же; як давніше
Був рятунком, так і нині,
Зцілителю наш, проти смерті стань
І приборкай убивцю — Аїда!
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Антистрофа
Гай-гай!..
Ферета сину, як тобі
230] Без жони такої жить?.. [30]
ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ
Як до заліза не вдатись тут?
Як у петлі не повиснути
Після такої втрати?
ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ
Не лишень жону — вірну подругу,
Душі найвищу радість, ти
Мертвою побачиш.
ХОР
Он ідуть! Он ідуть!..
Дружина й муж виходять із палат своїх.
Ридай, ферейська земле, сліз не стримуй,
240] Бо ж найгідніша
З жінок, занепавши, знесилівши,
В попідземний Аїд нині сходить.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
З палацу виходять Адмет і Алкеста у супроводі дітей.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Не погоджусь ніколи, що в шлюбнім житті
Більше втіх, аніж болю. Минуле не дасть
Помилитись. Та й нині ось бачу печаль
Владаря: незрівнянну дружину свою
Коли втратить, то змушений буде в журбі
Коротати життя, а не жити.
АЛКЕСТА
Строфа І
Сонячне сяйво, окрасо дня,
250] Й ви, кругобіжні хмари,
Що в яснім ефірі!..
АДМЕТ
Обох нас бачить сонце, опечалених
Близькою смертю, хоч богам годили ми.
АЛКЕСТА
Антистрофа І
Земле і крівле житла мого,
Спальне моя дівоча
Отчого Іолка!.. [31]
АДМЕТ
Кріпися, безталанна… Не лишай мене…
Молись усемогутнім — може, зглянуться.
АЛКЕСТА
Строфа II
Двовесловий на мене он човен жде…
260] Й провідник умерлих,
Жердину в руки вже взяв Харон,
Чого чекаєш? — квапить.
Сідай! Годі баритись!
Підганяє, гнівний, мене в дорогу.
АДМЕТ
Гай-гай! Про невеселу нагадала ти
Дорогу!.. 0] бездольна! Горе! Горе нам!..
АЛКЕСТА
Антистрофа II
Чи не бачиш? Він тут, він жене мене
У в оселю мертвих…
Он гнівом очі блищать з-під брів —
270] Це смерті бог крилатий.
Пусти! Що ти задумав?..
На яку ж то я стежку ступаю, бідна!..
АДМЕТ
Сумну для друзів, але найпечальнішу —
Для мене й діток; ця журба й на них тяжить.