Аліса в Задзеркаллі

Сторінка 9 з 26

Льюїс Керрол

— Якщо ти гадаєш, ніби ми — воскові, то виймай свого гаманця. Воскові фігури ліплять не на те, щоб хтось оглядав їх задурно. Аж ніяк!

— І навспак, як мовив рак! — додав той, хто мав знак "ЕРТЬ". — Якщо ти гадаєш, ніби ми живі, то повинна озватися...

— Звичайно, вибачте, будь ласка! — тільки й спромоглася сказати Аліса, бо в голові їй невідступне, мов годинниковий цокіт, крутилися слова знайомої пісні. Тож вона не втрималась і заспівала:

Серед гаю Круть і Верть

Учинили бійку:

Крутеві там, бачте, Верть

Пошкодив торохтівку.

Враз крук із гаю надлетів —

Страхітлива почвара. [47]

Так налякав обох братів,

Що вмить скінчилась чвара.

— Я знаю, про що ти думаєш, — сказав Круть, — але все це не так. Аж ніяк!

-І навспак, —підхопив Верть. —Якби це було так — тоді не могло б бути інак; а якби не було інак, то було б тільки так; та що це не так, то воно таки інак. Хитра штука логіка.

— Я думала про те, — ввічливо відповіла Аліса, — як найліпше виблукати з лісу, бо вже он як смеркло. Чи не підкажете дорогу?

Але гладунці тільки перезирнулися і пересміхнулися між собою.

Вони так разюче скидалися на пару опецькуватих школярів, що Аліса не стрималась, тицьнула пальцем на Крутя і сказала:

— Перший!

— Аж ніяк! — відрубав Круть і клацнув зубами.

— Другий! — сказала Аліса, звертаючись до Вертя, хоча була певна, що той знову вигукне: "І навспак, як мовив рак!"

Так він і зробив.

— Ти не з того почала! — галаснув Круть. — Гостям насамперед годиться сказати: "Добридень!", а тоді поручкатися!

Тут брати обнялися за плечі, і кожен простяг їй свою вільну руку.

Аліса вагалася: котрому ж потиснути руку першому, щоб не образити жодного з них. А тоді знайшла вихід: потиснула руки обом відразу. Ще мить — і вся трійця закружляла у танці. [48]

Сталося це (як згадувала вона опісля) ніби цілком природно, тож і не дивно було, що танцюють вони під музику. Музика линула просто з дерева, під яким вони танцювали, а точніше (наскільки вона могла розібрати) — з гілок, що терлися одна об одну, мов смички об струни скрипок.

— Ото була сміхота! — розповідала опісля Аліса сестрі. — Раптом я спіймала себе на тому, що співаю: "У лісі, в лісі темному, де ходить хитрий лис...". Не знаю, коли я почала, але — дивна річ! — почувала себе так, ніби вже співаю хтозна-відколи!

Решта двоє танцюристів були нівроку собі гладкі й дуже швидко захекались.

— Чотирьох кіл для одного танцю цілком достатньо, — проказав, тяжко відсапуючи, Круть.

І вони урвали танок так само зненацька, як і почали; ту ж мить умовкла й музика. Брати розімкнули руки і мовчки поїдали Алісу поглядами.

Запала досить ніякова мовчанка, оскільки Аліса не знала, як почати розмову з тими, з ким щойно водила танок.

"Сказати їм: "Добрий день"? Якось не пасує, — думала вона. — Як не мудруй, а вітатися вже запізно!"

— Сподіваюсь, ви не надто потомилися? — запитала вона врешті.

— Аж ніяк. Дуже вдячний за увагу, — сказав Круть.

— А я — за твою увагу, — підхопив Верть. — Чи любиш ти вірші?

— Е... е-е-ге ж... загалом так... як які, — трохи [49] затинаючись, відповіла Аліса. — А ви не підкажете, як мені вийти з лісу?

— Що їй прочитати? — спитав Верть, дивлячись на Крутя широко розплющеними очима і пускаючи повз вуха Алісине запитання.

— "Моржа і Теслю". Він найдовший, — відповів Круть і міцно обійняв брата за плече.

І Верть одразу ж почав:

На небі грало сонеч... *

Тут Аліса наважилася його перебити.

— Якщо вірш дуже довгий, — зауважила вона якомога поштивіше, — то чи не сказали б ви мені спершу, якою дорогою...

Верть лагідно всміхнувся і почав знову:

На небі грало сонечко,

Проміннячко ллючи,

І хвилі в морі сяяли,

Як золоті ключі —

Дивуйтеся, чудуйтеся,

Бо це було вночі.

А місяць блимав пахмурно,

Сердитий був, як біс:

"Ну, що за сонце капосне —

Усюди пхає ніс!

Що — дня нема? Чого б ото

В чужі діла я ліз?"

________________________________________

*Цей вірш написаний розміром "Сну Юджина Арама" англійського поета Томаса Гуда (1799-1845), проте пародіює лише стиль цього твору Посилаючи рукопис вірша для ілюстрації Тенієлу Керрол запропонував на вибір Теслю, Метелика і Баронета. Всі три однаково лягали в розмір вірша. Тенієл вибрав Теслю. [50]

________________________________________

Вода була мокрісінька,

Зате сухий пісок;

На небі ні хмариноньки —

Бо не було хмарок;

В повітрі ні пташиноньки —

Бо не було пташок.

Вусатий Морж із Теслею

Ішли по бережку

І гірко-гірко плакали,

"Намило ж тут піску!

Його б у море вимести —

Було б, як у вінку!"

"Щоб шестеро змітальників

Поставити у ряд, —

То, кажеш, за шість місяців

Не вимели б назад?"

"Ой, — каже Тесля, схлипнувши,

Ой, Моржику, навряд!"

Ідуть, аж бачать — устриці.

Морж крикнув їм: "Привіт!

Ми дуже раді зустрічі,

Ходімо на прохід!

А чотирьох запрошуєм

До себе на обід!"

Мовчить найстарша устриця,

Лиш блимає на них:

Чого, мовляв, ви хочете

Від мене, хитруни? [51]

Ні, вам мене не звабити

З моєї мілини!

А четверо молодшеньких

Враз підійшли до них, —

Умилися, прибралися

І взулись, як на сміх —

Дивуйтеся, чудуйтеся,

Бо в них немає ніг.

За ними інших четверо

Посунули слідом,

А там пішли і парою,

Й потроє, і гуртом,

По пінних хвилях — вистрибом,

По берегу — повзком.

З півмилі Морж із Теслею

Вздовж берега пройшли,

А на привал спинилися

На виступі скали;

Довкола них і устриці

Вмостились, де могли.

"Тепер ми поговоримо, —

Розмову Морж повів, —

Про черевики й човники,

Капусту й королів,

Чи скоро море википить,

Чи крила є в корів".

"Пізніш, — гукнули устриці, —

Перш дайте звести дух, [52]

Бо ми ж усі гладесенькі,

Нас потомив цей рух!"

"Спочиньте", — Тесля згодився,

Потішивши гладух.

І мовить Морж: "Є хліб у нас,

Буханочка на з'їд,

До хліба оцту й перчику

Додати теж би слід, —

Раз ви готові, устриці,

Ми почнемо обід".

"Але не з нас! — всі устриці

Тут крикнули навкрич. —

Невже ви, любі, зважитесь

На цю жахливу річ ?"

А Морж сказав: "Дивіться-но,

Яка чудова ніч!

За вас ми вам і дякуєм,

Бо ви такі смачні!"

А Тесля: "Ну ж, застрибуйте

У рот — йому й мені;

Чи ви поглухли, устриці?

Ви чуєте чи ні?"

А Морж ізнов: "О Боже мій!

Невже ми їх сюди

Із мілини принадили

Лише задля їди ?"