________________________________________
З цими словами вона пройшла у протилежний кінець крамниці* і поставила яйце сторчма на полицю.
"Цікаво, чому це ніякого пуття? — міркувала Аліса, пробираючись навпомацки між столами та стільцями у глибину крамниці, де було вже зовсім темно. — Я он уже скільки добираюся, а яйце ніби й не ближчає зовсім. Стривайте, а це що — стілець? Е, та в нього гілля! Оце так штука!.. Я бачу, що тут ростуть дерева! А ось і струмочок! Чудна якась крамниця! Зроду-віку такої не бачила!"
* * * * * * * * * (**)
* * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * *
Отак вона йшла, і що не крок, то дужче чудувалася: досить їй було до чогось наблизитись, як воно враз оберталося деревом; тож вона анітрохи не здивувалася б, якби те саме сталося і з яйцем.
________________________________________
*На шахівниці це відповідає ходові Білої Королеви на f8.
**Зірочки означають, що Аліса перейшла через струмочок і пересунулася на с16. Тепер вона знаходиться праворуч від Білого Короля, хоча зустрінеться з ним лише в наступному розділі. [73]
________________________________________
Розділ шостий
Шалам-Балам
Яйце, однак, тільки більшало й більшало, і в його обрисах дедалі дужче проступало щось людське. На відстані кількох ярдів Аліса догледіла в нього очі, носа та рота, а коли підійшла й зовсім близько, стало очевидно, що перед нею — ШАЛАМ-БАЛАМ власною персоною.
"Його ні з ким не сплутаєш! — сказала вона подумки. — Це так очевидно, мовби його ім'я було написане в нього на лобі!" (А лоба йому можна було порозписувати вздовж і впоперек — таку здоровенну він мав мармизу.)
Шалам-Балам сидів скулиніг, як турчин, на вершечку високого муру. Той мур був такий вузесенький, що Аліса дивом дивувалась, як він ще відтіль не злетів; а що очі його незмигно дивилися врізнобіч і не знати було — бачить він її чи ні, то вона, зрештою, вирішила, що перед нею — просто якесь опудало.
— А на вигляд — викапане яйце! — промовила Аліса вголос і наставила руки, щоб його ловити — їй здавалося, ніби він ось-ось упаде.
— Дуже мені прикро, — озвався Шалам-Балам по тривалій мовчанці, й далі дивлячись повз Алісу, — що мене обізвано яйцем... Дуже, дуже прикро.
— Я сказала, тільки на вигляд, пане, — делікатно пояснила Аліса. — До того ж, ви знаєте, деякі яйця бувають вельми доладні! —додала вона, [74] силкуючись обернути своє порівняння на комплімент.
— А деякі люди мають навдивовижу курячий розум! — усе так само дивлячись повз неї, сказав Шалам-Балам.
Аліса не знала, що й відповідати, — розмова не в'язалася. Та й що то за розмова, коли звертаються не до тебе: останні його слова були адресовані, фактично, до дерева. Тож вона стояла і тихенько собі проказувала:
Шалам-Балам на мурі сидів.
Шалам-Балам на землю злетів.
Уся королівська кіннота і все лицарство зі свити
Не можуть Шалама, не можуть Балама
Знов на той мур підсадити!
— Третій рядок явно задовгий! — ледь не сказала вона на повен голос, зовсім забувши, що її можуть почути.
— Замість отак стояти і бубоніти щось собі під носа, — озвався Шалам-Балам, уперше глянувши на неї, — краще скажи, як тебе звати і що тебе сюди привело.
— Мене звати Аліса, але...
— Але ж і дурнувате ім'я! — нетерпляче урвав Шалам-Балам. — Що воно означає?
— А хіба ім'я мусить щось означати? — засумнівалася Аліса.
— Звичайно! — пхикнув Шалам-Балам. — Моє ім'я віддзеркалює мій вигляд — до речі, дуже пристойний вигляд. А з таким іменем, як твоє, можна й виглядати, як казна-що. [75]
— А чого ви там сидите, як сирота7 — запитала Аліса, не бажаючи встрягати в суперечку.
— А того, що не сиджу тут із татом і мамою! — крикнув Шалам-Балам. — Думала, заженеш на слизьке? Загадуй іншу загадку.
— А чи не вважаєте ви, що безпечніше було б сидіти внизу? — знову спитала Аліса. — Мур же такий вузесенький!..
Вона й на думці не мала загадувати загадки — просто добре серце веліло їй подбати за це дивне створіння.
— Просто жах, які легкі загадки! — вигукнув Шалам-Балам. — Вузесенький мур!.. Подумай сама, навіть якби я зірвався — хоча це неможливо, але — якби...
Тут він закопилив губи і прибрав такого поважно-величавого вигляду, що Аліса ледве стримала сміх.
— Якби я й упав, — вів далі Шалам-Балам, — то Король обіцяв мені... О, прошу дуже: вона зблідла! Не сподівалася такої новини, га?.. Король обіцяв мені... Причому особисто... що він... що він...
— ...пришле ^сю королівську кінноту і все лицарство зі свити '7 — не втрималася Аліса.
— Ну, знаєте, це вже неподобство! — крикнув Шалам-Балам, упадаючи в шал. — Ти підслуховувала під дверима... за деревами... у комині... інакше звідки тобі про це знати!
— Ні-ні, повірте! — якомога делікатніше заперечила Аліса. — Просто так було написано в книжці. [76]
— А-а, в книжці! — злагіднів Шалам-Балам. — У книжці про це могли написати. Маю на увазі "Історію Англії", чи як ви там її називаєте. Он як! А тепер придивися до мене як слід. Я — той, хто розмовляв із Королем! Ось я хто! Іншого такого ти навряд чи й побачиш! Можеш потиснути мені руку — я не гордий!
Він розплився усміхом майже від вуха до вуха, нахилився до Аліси (ледь не злетівши з муру) і простяг їй руку.
Аліса потиснула її, пильнуючи за ним не без певної тривоги.
"Якщо він усміхнеться ширше, — подумала вона, — кутики його рота зійдуться на потилиці, і тоді я не ручаюся за його голову!.. Ще репне, як кавун!"
— Так-так! — просторікував тим часом Шалам-Балам. — "уся королівська кіннота і все лицарство зі свити" рушать мені на підмогу. Вони мене умлівіч на мур висадять, можеш бути певна! Проте наша бесіда забігла трохи наперед — вернімося до останньої загадки.
— Боюсь, я її забула, — чемно мовила Аліса.
— Тоді починаймо все спочатку, — сказав Шалам-Балам. — Чур, моя черга обирати тему! — ("Це що — ніби така гра?" — подумала Аліса). — Ось моє питання: скільки, ти кажеш, тобі років?
Аліса швидко прикинула в голові й відповіла:
— Сім років і шість місяців.
— Неправильно! — тріумфально вигукнув Шалам-Балам. — Нічого такого ти мені не казала. [77]
— Я думала, вас цікавить скільки мені років! — почала пояснювати Аліса.
— Якби цікавило, я про це й питав би, — сказав Шалам-Балам.