Алеф

Сторінка 36 з 37

Хорхе Луїс Борхес

Внизу на приступці, з правого боку, я побачив маленьку кульку, що переливалася всіма барвами веселки й сяяла сліпучим, майже нестерпним для очей світлом. Спершу мені здалося, ніби вона оберталася; потім я зрозумів, що це обертання було ілюзією, спричиненою тими карколомними незвичайними сценами, які в ній відбувалися. Діаметр Алефа становив лише два чи три сантиметри, але весь космічний простір був у ньому, причому анітрохи не зменшений у своїх розмірах. Кожна річ (як, скажімо, дзеркало) була й безліччю різних речей, бо я виразно бачив її з усіх пунктів усесвіту. Я бачив густо населене море, бачив світанок і вечір, бачив юрби людей в Америці, бачив сріблясту павутину в центрі чорної піраміди, бачив напіврозвалений лабіринт (то був Лондон), бачив незліченні очі, які пильно вдивлялися в мене, ніби в люстро, бачив усі дзеркала планети, й жодне з них не відбивало мій образ, бачив на задньому дворі вулиці Солер ті самі кам'яні плити, які бачив тридцять років тому в під'їзді одного будинку на вулиці Фрая Бентоса, бачив грона винограду, сніг, тютюн, рудні жили, туман над водою, бачив опуклі пустелі біля екватора, бачив окремо кожну їхню піщинку, бачив у Інвернессі жінку, якої ніколи вже не забуду, бачив її розкішні коси, гордий стан і рак у грудях, бачив кружальце сухої землі на тротуарі, де раніше було дерево, бачив маєток в Адроґе, бачив примірник першого англомовного перекладу Плінія, який зробив Файлмон Голланд{488}, бачив водночас кожну літеру на кожній сторінці (малим хлопцем я не раз дивувався, чому літери в закритій книжці вночі не перемішуються й не губляться), бачив ніч і тут-таки бачив день, бачив захід сонця в Керетаро{489}, який, здавалося, віддзеркалював барви однієї бенгальської троянди, бачив свою порожню спальню, бачив в одному кабінеті в Алькмаарі{490} глобус між двома дзеркалами, які безконечно його віддзеркалювали, бачив коней із розмаяними гривами на піщаному березі Каспійського моря, удосвіта, бачив делікатний кістяк пальців руки, бачив солдатів, що вижили після битви й відсилали поштові листівки, бачив колоду іспанських карт у вітрині однієї з крамниць Мірсапура{491}, бачив косі тіні від листя папороті в оранжереї, бачив тигрів, поршні, бізонів, морські хвилі, бачив армії, бачив усіх мурашок, які є на землі, бачив перську астролябію, бачив у шухляді письмового столу (і від того почерку мене вкинуло в дрож) безсоромні, неймовірні, надзвичайно влучні листи Беатрис, що їх вона адресувала Карлосові Архентіно, бачив священний пам'ятник у Чакаріті{492}, бачив жахливі останки людини, яка ще недавно була чарівною Беатрис Вітербо, бачив циркуляцію своєї темної крові, бачив людей, затягнутих у вир любові, й людей, безжально спотворених смертю, бачив Алеф, бачив його з усіх точок, бачив у Алефі землю, а в землі знову Алефа, бачив своє обличчя і свої нутрощі, бачив твоє обличчя, й у мене запаморочилось у голові, і я заплакав, тому що мої очі проникли в цю таємничу річ, про існування якої люди здогадувались і знали, як її називати, проте жодна людина досі не дивилася на неї, тому що я побачив цей незбагненний усесвіт.

Мене охопило відчуття нескінченного захвату, нескінченної жалості.

– Та ти загубиш останні клепки, якщо так довго витріщатимешся на те, чого тобі не слід бачити, – сказав ненависний і веселий голос. – Хоч би скільки ти сушив собі голову, ти довіку не заплатиш мені за це відкриття. Дивовижна обсерваторія, еге ж, Борхесе?

Черевики Карлоса Архентіно стояли на найвищій приступці. У півсутіні, яка раптом змінила темряву, я насилу зіп'явся на ноги і пробелькотів:

– Справді дивовижна. Авжеж дивовижна.

Байдужість, яка пролунала в моєму голосі, вразила мене. Карлос Архентіно стривожено допитувався:

– Ти добре все те бачив? У кольорах?

За одну цю мить я обміркував план помсти. З поблажливою, але відвертою жалістю в голосі я подякував Карлосові Архентіно Данері за те, що він надав мені на кілька хвилин притулок у своєму льоху, й наполегливо порадив йому скористатися знесенням його будинку для того, щоб покинути шкідливе повітря столиці, яке нікого не щадить, нехай він мені повірить, нікого! Лагідно, але несхитно я відмовився говорити про Алеф. Я обняв його на прощання й повторив, що життя на лоні природи та спокій – це двоє великих лікарів.

На вулиці, на сходах Конституції, в метро всі обличчя здалися мені знайомими. Я зі страхом подумав, що віднині не залишиться жодної речі, яка могла б мене здивувати, що мене ніколи не покине відчуття, ніби я все це вже бачив. На щастя, через кілька безсонних ночей до мене повернулося спасенне забуття.

П о с т с к р и п т у м п е р ш о г о б е р е з н я 1 9 4 3 р. Через півроку по тому, як знесли дім на вулиці Ґарай, видавництво "Прокруст", не злякавшись довжини грандіозної поеми, викинуло на книжковий ринок добірку "аргентинських фрагментів". Що сталося далі, зайве казати; Карлос Архентіно одержав Другу Національну премію з літератури[268]. Першу премію присудили докторові Аїті{493}; третю – докторові Маріо Бонфанті{494}. Неймовірно, але мій твір "Карти шулера" не здобув жодного голосу. Вкотре перемогли тупість і заздрість! Минуло вже чимало часу, відколи я не бачив Данері; в газетах пишуть, ніби скоро він подарує нам іще один том. Його щасливе перо (яке вже не гальмує Алеф) заходилося перекладати на вірші твори доктора Асеведо Діаса{495}.

Я хотів би зробити ще два зауваження; одне з них стосується природи Алефа, друге – його назви. Щодо останньої, то, як відомо, це назва першої літери в алфавіті священної мови. Її застосування до кульки, яку мені пощастило побачити, не видається випадковим. У кабалі ця літера означає Ен Соф{496} – необмежену й чисту божественність. Кажуть також, що вона має форму людини, яка показує на небо й на землю, цим засвідчуючи, що нижній світ є віддзеркаленням і мапою світу вишнього. У Menghenlehre[269] – це символ трансфінітних чисел, тих, де ціле не є більшим, аніж будь-яка з частин. Хотілося б мені знати, чи Карлос Архентіно сам обрав цю назву, чи вичитав її як найменування тієї іншої точки, в якій сходяться всі точки, в одному з тих незліченних трактатів, що їх відкрив йому його домашній Алеф? Хоч би яким це видавалося неймовірним, я вірю в те, що є (або був) інший Алеф і що Алеф на вулиці Ґарай був фальшивим Алефом.