– Годі патякати! – прогримкотів. – Ще наговоритесь. – І наказав – Зайняти свої місця!
– Тепер дракон вже покаже клас, – нехотя підводячись, зітхає Курбатов.
– Опускання буїв – його пристрасть, – додає Вяткін, наш підшкіпер.
Ми, як альпіністи в горах, один за одним чвалаємо до півбака. Там, у носовій частині, – лебідки.
Ще вранці я стояв біля стерна на останній вахті. А ось тепер, з півдня, у робочій бригаді. Анукін поки що спочиває: стомився, бідолаха!
Курбатов стає біля лебідки. Петраченко розв’язує відтяжки – довгі мотузки, що втримують стріли, які підніматимуть з палуби буї. Мене боцман тримає на побігеньках: подай йому то молоток, то свайку. Сам же клопочеться над кінцями: зрощує багатокілометровий трос з якорем унизу, яким припне над цією улоговиною сейсмоакустичний буй.
На цьому місці ми поставимо один буй, за кілька миль від нього – другий. Самі ж відійдем на значну відстань. Отже, утвориться прямий трикутник. Коли з судна кинемо вибухівку, гідрофони, встановлені на буях, приймуть звукові хвилі, які, пронизавши товщу морського дна, повернуться назад. Хвилі ці неабиякі розвідники. Їм вдається "зазирнути" під дно.
А потім ці показання – швидкість проходження звуку в земній корі – зафіксовані гідрофонами, передаватимуться на "Витязь". Спецапаратура прийме їх. Розшифрувавши хвилі, вчені довідаються, де що лежить під морями-океанами, які корисні копалини там є, а водночас вималюється і рельєф дна.
Курбатов дає команду вмикати лебідку "на підйом". Здригнулося судно: стріла з гаком на тросі раптом підняла буй, і він, як велетенська акула, повис угорі.
– Майна!
Помаленьку, аби не зачепити борт, опускають його на воду.
– Рубати кінці!
І буй одчалює від судна.
– Щасливого плавання!
Пройшовши ще з десяток миль, опускаємо другий, самі ж відходимо від нього, бо при глибинному сейсмічному зондуванні чим далі буї від місця вибухів, тим глибше в дно проникають звукові хвилі, отже, тим більший район досліджень.
– Сейсмічний трикутник збудовано. "Артилерія" – до бою!
Капітан піднімається на місток.
Малим ходом судно йде на північ.
Настала ніч. Проте на судні ніхто не спав.
З гучномовців лящало:
– Підготуватися!
Потім знову:
– Десять… дев’ять… п’ять… два… нуль – бомби за борт!
Корму підкидало; здригалися перебірки, а машина, мов з переляку, раптом затамовувала "подих". Колонада води здіймалася за кормою високо в небо і так само раптово падала, розходячись від того місця широкими колами.
– Ні акул, ні риби, хай йому чорт! – лаявся Григорій Касянович. – Усе порозганяли.
Потім ми зупинились – іхтіологи таки наполягли! Сачки, сіті, хватки – все за борт. Риболовля в розпалі.
Я чимало знав рибалок, але таких затятих не стрічав. Навіть уночі, коли всі сплять, Касянович виходить на "промисел". У його лабораторії десятки банок, де в розчині формаліну змії, кальмари, спрути – повсякденний улов рибалки.
Коли судно лягло в дрейф, Касянович знову взявся за своє: опустив за борт електролампу – з кількаметрової глибини вона жеврів, мов око химери. Сам же з сачком у руці чекає на здобич.
Ніч. Від сяйва електролампи, що йде з глибини, вода синя-синя. На світло збираються більші й менші рибки. Сачок за борт – і вже, дивись, в ньому щось є: кальмар, змія чи якогось дивовижного забарвлення коралова рибка.
Радіє Касянович, аякже – така вдача! А хлопці кепкують:
– Усю живність виловить старий. Моря спорожніють.
На палубі он звивається двометрова акула. Іхтіолог добиває її молотком по голові, та вона, клята, живуча.
Нарешті Касянович розпорює акулі черево і з шлунка виймає кілька рибок та… корок з-під шампанського.
– От жаднюга! – каже. – До того ж з головою видала серед нас любителя чарчини. Речові докази! – І він показує корок.
Знову пролунало:
– Тихий вперед!
Прогримкотіло, як і раніше, сильно й глухо. Сейсмоакустики все мацали дно котловини… З поверхневим тралом, що волочився за кормою, підняли паростки мангрового дерева. Пагінці не встигли закріпитися за грунт – прибоєм їх віднесло в море. Це теж потрібні експонати для дослідників-природознавців: по них вони дізнаються, які ж придонні течії струмують тут.
В ехолотній вистукували апарати.
– Ну, чаклунко, що ти сьогодні відкрила: гору яку чи вулкан?
Невеличка, по-хлоп’ячому підстрижена, схожа на підлітка дівчина відриває погляд від апарата, де на довгій паперовій стрічці (електроімпульси, послані з корабля, дотикаючись дна, вертаються назад) проступали темні, хвилясті обриси підводного рельєфу.
Це – Наталя, науковець геологічного загону, наймолодший член експедиції, яка не раз уже вирушала досліджувати океан.
Вахтування Наталі в ехолотній збігається з моїм біля стерна. Та й після вахти дівчина працює в лабораторії.
– Прикро буде, – сміється, – якщо якусь гору відкриють без мене.
І Наталя – на чатах. Коли ми пересікали Південно-Китайське море, вона помітила вершину доти невідомого вулкана.
Моє запитання застає дівчину в ту мить, коли ехолот засікає непередбачені глибини. Сподівались надибати гірське пасмо; океанологи готувались навіть до штурму, а виявилось…
– Що ж, доведеться пошукати інше місце, – каже вона.
Хребет вздовж улоговини, витягнутої з півдня на північ, кінчався. Власне, його пересікали глибокі поперечні прірви. А тому й не вдавалося простежити розмірів самої западини. Чи з’єднуються розгалуження підводного хребта з материковим суходолом, теж було неясно. Над цим і билися вчені.
Десятки разів міняли курс, вздовж і впоперек сновигаючи морем. З ехолотної повідомляли:
– Під кілем глибина тисяча сто метрів.
Та не встигли підготувати апаратуру до спуску, як Наталя сповістила інше:
– Глибини збільшуються до трьох тисяч.
Під нами лежала незвідана країна, в якій западини змінювались високими горами; країна, розміри якої вчені й прагнули з’ясувати, – кожен, звичайно, доступним йому способом: одна група вимірювала гравітаційне поле Землі; інша проводила сейсмоакустичну розвідку.
… За бортом на тристаметровій відстані волочився кабель, з двома, як риби, плавцями. Зарубіжні океанологи гондолу цю так і звуть – фіш, тобто риба. У пій – датчики, від яких до лабораторії тягнеться дріт. Коли судно рухається, датчики фіксують коливання магнітного поля Землі. Це поле в прямій залежності від земної кори, що й дає можливість з’ясувати, де які корисні копалини лежать.