— Він давно вийшов з того віку.
— ...чи позашлюбна дитина, існування якої він не хотів би афішувати. Лишайся в Портеджі. Не зміг найняти О'Ніла, то, може, хоч умовиш його найняти тебе. Ти — наш зв'язківець, і я не хочу, щоб зв'язок уривався. Необхідно з'ясувати, чим він цікавиться або чого боїться.
— Нічого він не боїться. Це я твердо знаю.
— Тоді він чогось прагне. Якщо не грошей і жінок, то чогось іншого. Такий закон природи.
— Сумніваюся, — повільно промовив Карсон. — Чекайте, я хіба не згадував про його хобі?
— Ні. Що його цікавить?
— Порцеляна. Точніше, порцеляна часів династії Мін. Його колекція, мабуть, найкраща в світі. І мені відомо, що йому треба!
— Та не тягни ти кота за хвіст, хлопче. Досить драматизувати.
— Маленька порцелянова ваза чи чаша, десь дюймів чотири заввишки і два завдовжки. Її назва в перекладі з китайської означає "Квітка забуття".
— Гмм... якась невиразна назва. Гадаєш, вона йому конче потрібна?
— Впевнений. У нього в кабінеті висить голограма з її зображенням, на яку він постійно дивиться. Говорити про неї не хоче.
— Дізнайся, кому вона належить і де знаходиться.
— Вже знаю. Британському музею. Ось чому він не може її купити.
— Так-так... — поміркував Френсіс. — Добре, можеш забути про нашу розмову. Дій, як домовилися.
До кабінету Френсіса зайшов Клер, вже втрьох вони почали обговорювати можливі варіанти.
— Гадаю, варто звернутися за допомогою до Бомона, — зауважив Клер, коли йому пояснили, що й до чого. — Щоб видерти що-небудь з Британського музею, потрібна підтримка уряду.
Френсіс спохмурнів.
— Сансе, що тебе гризе? Тобі не подобається моя пропозиція?
— Дозволь, я поясню, — втрутилася Грейс. — Пам'ятаєш, на яких умовах Великобританія увійшла до Всепланетної конфедерації?
— Я зроду в історії не розбирався.
— Справа от у чім: навряд чи планетарний уряд зможе навіть доторкнутись до котрогось із експонатів Британського музею, не маючи дозволу Британського парламенту.
— А чом би й ні? Відповідає це умовам договору чи ні, планетарний уряд наділений найвищими повноваженнями. Це було законодавчо закріплено після Бразильського інциденту.
— Так, звісно. Однак у Палаті громад можуть виникнути питання, що призведе до розголосу таємниці. А цього Бомон боїться найбільше.
— Ясно. То що пропонуєш ти?
— Може, краще було б нам із Сансом податися до Англії на розвідку і з'ясувати, в наскільки надійних руках перебуває та "Квітка забуття", як саме вона охороняється і які слабкі місця її охоронця.
Клер поглянув на незворушне обличчя Френсіса. Близькі друзі знали, що в таких випадках відсутність емоцій означає в нього згоду.
— Гаразд, — здався Клер. — То ваша справа. Замовити спецрейс?
— Ні. Ще маємо час вилетіти опівночі з Нью-Йорка.
— До зустрічі. Завтра зв'яжіться зі мною.
Наступного дня, коли шеф побачив на екрані Грейс, він не втримався від здивованого вигуку:
— Господи, дитинко! Що з твоїм волоссям?
— Ми вичислили того хлопця, — у двох словах пояснила Грейс. — Йому подобаються білявки.
— Чекай, у тебе й веснянки з'явилися.
— Аякже! Ну, що скажеш?
— Просто чудово, хоча раніше було краще. А як на це дивиться Сане?
— Не звертає уваги. Робота є робота. А от щодо справи, шефе, то новин не так уже й багато. Доведеться використовувати нелегальні шляхи. Якщо діяти за законом, потрібен землетрус, аби що-небудь у них вициганити.
— Не робіть нічого без твердої домовленості.
— Ви ж мене знаєте, шефе. Не буде вам ніякого клопоту. Але це нам обійдеться недешево.
— Не сумніваюся.
— Тоді поки що все. Завтра побалакаємо.
Наступного дня вона знов перетворилася на брюнетку.
— Це що таке? — запитав Клер. — Маскарад?
— Йому подобаються білявки іншого типу, але я знайшла ту, яка його цікавить.
— А вийде з того щось?
— Гадаю, що так. Санс зараз домовляється про виготовлення копії. Коли пощастить, то завтра зустрінемось.
Судячи з усього, вони повернулися з порожніми руками.
— Ну то як? — поцікавився Клер. — Га?
— Зроби так, щоб нам ніхто не заважав, Джею. Тоді побалакаємо.
Клер клацнув перемикачем, відключивши будь-який зв'язок, що робило його кабінет місцем, спокійнішим від труни.
— Ну, дістали? — знов запитав він.
— Покажи йому, Грейс.
Відвернувшись, Грейс полізла за пазуху, а тоді обернулась і обережно поставила чашу на шефів стіл.
"Квітка забуття" була не просто гарна: то була сама краса. Будь-який орнамент лише зіпсував би її ніжні прості лінії. Поряд із нею люди притишували голос, щоб вона раптом не розлетілася в друзки від необережного звуку.
Клер потягнувся до неї, та, поміркувавши, відсмикнув руку. Потім нахилився і зазирнув усередину. Було на диво важко зосередитись і розрізнити денце чаші. Здавалось, неначе погляд занурювався. Все глибше й глибше, немов би потопав у озерці світла.
Він труснув головою й покліпав очима.
— Господи, — прошепотів Клер. — Господи, я не відав, що такі речі існують.
Він глянув на Грейс і Френсіса. В Сансових очах блищали сльози. А може, то були сльози в його власних очах?
— Слухай, шефе, — звернувся до нього Френсіс, — а що як лишити її собі й назавжди забути про цю справу?
— Не варто більше до цього повертатися, — втомлено заперечив Френсіс. — Ми не можемо її в себе залишати. Мені не слід було пропонувати, а тобі слухати. Викликаймо О'Ніла.
— Та можна ж іще день почекати, перш ніж віддавати її, — і далі сперечався Клер.
Знову й знову він зазирав до "Квітки забуття".
Грейс похитала головою:
— Нічого це не дасть. Завтра буде ще важче. Я знаю.
Вона рішуче підійшла до стереовізора й почала натискати на клавіші. О'Ніл був розлютований, що його потурбували, а надто, що використали аварійний сигнал, аби підкликати до навмисне вимкненого стереовізора.
— У чому справа? — сердито запитав він. — Чого ви домагалися, турбуючи приватну особу, яка навмисне відключила зв'язок? Що там у вас? Знайте, коли це якісь дурниці, я подам на вас у суд.
— Ми хочемо, щоб ви зробили нам одну невеличку послугу, професоре, — спокійно почав Клер.
— Що?.. — здавалося, О'Ніл був надто вражений, щоб розсердитись. — Ви що ж, пане, хочете сказати, що порушили мій спокій лише для того, щоб запропонувати мені працювати на вас?