Френсіс із задоволеним виглядом відкинувся в кріслі.
— Чекайте, — запротестував Клер, — ми ще не дали згоди.
— Ми вже обговорили гонорар.
Клер перевів погляд з Френсіса на Грейс Кормет, а потім почав вивчати свої нігті.
— Дайте мені двадцять чотири години, аби з'ясувати, що тут можна зробити, і тоді я скажу, чи візьмемося ми прогуляти вашого собаку.
— Певно, що візьметесь, — відповів Бомон і накинув каптур.
— Ну, то що, розумники, — роздратовано промовив Клер, — бачили очі, що купували?
— Мені захотілося повернутись до виїзної роботи, — сказала Грейс.
— Нічого тут складного нема, крім проблеми з гравітацією, — докинув Френсіс. — Решта — речі звичайнісінькі.
— Безумовно, — погодився Клер, — але краще подумай про неї. Якщо в нас нічого не вийде, то за цю неймовірно дорогу роботу ми нічого не одержимо. Кого ти візьмеш? Грейс?
— Можна й її. Вона вміє лічити до десяти.
Грейс Кормет холодно подивилась на нього:
— Бувають хвилини, Сансе Френсіс, коли я жалкую, що вийшла за тебе.
— Вирішуйте свої сімейні проблеми вдома, — попередив Клер. — 3 чого збираєтеся почати?
— Давайте з'ясуємо, хто найкраще розуміється на гравітації, — вирішив Френсіс. — Грейс, зв'яжися краще з доктором Кратволом.
— Правильно, — погодилась вона, підходячи до пульту стереовізора. Ось чим така робота приваблювала: можна було нічого не знати, крім того, де саме можна знайти потрібне.
Доктор Кратвол входив до постійного штату "Універсальних послуг". Ніяких визначених обов'язків у нього не було. Відкривши докторові необмежений рахунок, фірма забезпечила йому комфортабельне існування, вимагаючи натомість переглядати наукові журнали та відвідувати час від часу зібрання науковців. Від вузьких фахівців доктор Кратвол відрізнявся широтою своїх знань, тобто він був природжений дилетант. Колись фірма звернулась до нього. І не прорахувалася.
— О привіт, моя люба, — з екрана до Грейс посміхалося опасисте обличчя доктора Кратвола. — Знаєш, щойно в останньому номері "Природи" я натрапив на дуже цікаву інформацію. Це проливає світло на теорію Броунлі... і з дуже цікавого боку.
— Хвилинку, док, — перехопила вона. — Я дуже поспішаю.
— Тоді слухаю тебе, моя люба.
— Хто найкраще розбирається в гравітації?
— Що саме тебе цікавить? Потрібен астрофізик чи спеціаліст з теоретичної механіки? У першому випадку, гадаю, можна звернутися до Фаркварсона.
— Я хочу знати, що воно таке.
— Маєш на увазі теорію поля? Тоді не Фаркварсон. Він перш за все дескриптивний балістик. Авторитетним джерелом з цього питання може бути праця доктора Джуліана.
— Як нам із ним зв'язатись?
— На жаль, це неможливо. Минулого року він, бідолашний, помер. Велика втрата для науки.
Грейс не стала з'ясовувати, наскільки велика, і запитала:
— А хто зараз очолює цю команду?
— Яку команду? А, зрозумів. Хочеш знати, хто вважається найавторитетнішим спеціалістом з теорії поля? Та, мабуть, О'Ніл.
— Де його знайти?
— Треба буде дізнатись. Я з ним трохи знайомий — важка людина.
— Будь ласка, з'ясуй, де він. А тим часом, хто може нам пояснити, що тут і до чого?
— Зверніться до молодого Карсона з інженерного відділу. Він цікавився такими речами, перш ніж прийти до нас. Розумний хлопчина, ми з ним частенько розмовляли.
— Так і зробимо. Дякую, док. З'єднайся з офісом шефа тільки-но знайдеш О'Ніла. Поспішай, — попередила вона, відключаючись.
Карсон із Кратволом погодився, але одразу засумнівався:
— О'Ніл людина запальна, працювати з ним дуже важко, знаю з власного досвіду. Та, безумовно, про теорію поля і побудову космосу він знає більше, ніж будь-хто інший.
Розповівши про все Карсону, його включили до кола втаємничених. Однак він вважав, що цю проблему розв'язати неможливо.
— Мабуть, ми занадто ускладнюємо, — припустив Клер. — Я тут дещо надумав. Якщо помилюся, ти мене виправиш, Карсоне.
— Слухаємо вас, шефе.
— Добре. Прискорення сили тяжіння викликається близькістю іншого фізичного тіла, так? Нормальне земне тяжіння виникає під впливом маси Землі. Ну, а що як над певною точкою земної поверхні розташувати якусь велику масу? Хіба не допоможе це перемогти земне тяжіння?
— Теоретично, так. Але це має бути до біса велика маса.
— Не має значення.
— Ви не зрозуміли, шефе. Щоб над якоюсь точкою земної поверхні подолати тяжіння повністю, треба розташувати над нею іншу планету, рівну за масою Землі. Звісно, вам треба не подолати, а лише зменшити його, отож маєте певні переваги: маса може бути меншою, а центр її тяжіння — ближчим до тієї точки, ніж центр Землі. Хоча й цього не досить. У той час, як притягання завжди дорівнює квадрату відстані, в нашому випадку половині діаметра, маса, а отже, тяжіння, зменшується як куб діаметра.
— Ну, то й що?
Карсон на якийсь час заглибився у підрахунки, потім підвів очі на Френсіса:
— Страшно й подумати. Знадобиться чималий свинцевий астероїд, коли такі взагалі існують.
— Астероїди вже транспортувалися.
— Добре, але як його втримувати над тією точкою? Ніякі з відомих нам джерел енергії чи засобів її застосування тут не годяться. Не можна почепити над поверхнею Землі великий планетоїд, так щоб він не впав.
— Що не кажи, гарна була ідея... — зітхнув Клер.
Грейс під час дискусії лише мовчки морщила гладеньке чоло. Тепер прийшла її черга:
— Як я зрозуміла, найліпше було б використати якесь надзвичайно важке тіло, мале за розміром. Здається, я десь читала про речовину, один кубічний дюйм якої важить тонни.
— Це ядра карликових зірок, — погодився Карсон. — Нам потрібні тільки космічний корабель, здатний розвивати світлову швидкість, якийсь спосіб добувати цю речовину і нова теорія часу і простору.
— Добре, годі. Нема про що й балакати, коли так.
— Чекайте, — зауважив Френсіс. — Магнетизм і тяжіння подібні, правда ж?
— То й що?
— Чи не можна якимсь чином намагнітити котрусь із малих планет? Може, є якісь із особливим хімічним складом?
— Думка непогана, — погодився Карсон. — Хоча й бувають астероїди з істотними відмінностями у внутрішній структурі, вони не можуть докорінно відрізнятися від решти. Елементи, з яких вони складаються, — одні й ті самі.
— А може, й ні. Якби свині мали крила, були б голубами.