Я обливався холодним потом, від однієї думки про те, що безкінечно гратиму в цю божевільну гру з часом та самим собою. Але мені пощастило. Коли тяжіння зменшилось настільки, що я зміг підвестися — я знову був один в кімнаті. Локальний вівторок вочевидь безповоротно став минулим. Я негайно сів за карту, шукаючи найближчий вихор. Можливо, цього разу, вагоме викривлення часу підкине мені гідного помічника?
Нарешті я знайшов один, досить багатообіцяючий вихор, і, маневруючи двигунами, насилу направив ракету так, щоб перетнути його у самому центрі. Правда, конфігурація цього вихору була, як показувала карта, вельми незвичайна — він мав два розташованих поряд центри. Але в розпачі, я зовсім не звернув увагу на цю аномалію.
Під час багатогодинної метушні в моторному відсіку я сильно забруднив руки і вирішив помитися, оскільки до входу у вихор залишалося ще багато часу. Ванна була зачинена. З неї доносилося булькання, немов хтось полоскав горло.
— Хто там?! — гукнув я здивовано.
— Я, — відповів голос зсередини.
— Який ще "я"?
— Іон Тихий.
— З якого дня?
— З п'ятниці. Тобі чого?
— Хочу помити руки… — пробурмотів я. В голові крутилося: зараз середа, вечір, він з п'ятниці, значить, гравітаційний вихор, до якого повинен був увійти корабель, викривив час з п'ятниці на середу… Але що буде далі і де подівся четвер?
— П'ятничний, тим часом, не зважав на мій гуркіт, продовжував возитися всередині.
— Припини ти вже нарешті полоскати своє горло! — Заволав я. — Дорога кожна хвилина! Ходімо полагодимо кермо! — наполягав я.
— Для цього я тобі не потрібний, — флегматично відповів він із-за дверей, — десь там повинен бути четверговий, знайди його…
— Який ще в біса четверговий?! Це неможливо…
— Повір, я краще знаю можливо це чи ні. Я — то вже в п'ятниці і, отже, пережив і твою середу, і його четвер…
У мене в очах помутніло. Я відійшов від дверей і справді почув шум: у каюті стояв чоловік і витягав з-під ліжка футляр з інструментами.
— Ти четверговий?! — вигукнув я, вбігаючи в каюту.
— Так — відповів він.
— Так… Допоможи мені…
— А вдасться нам зараз виправити кермо? — запитав я, коли ми разом дістали інструменти.
— Не знаю, в четвер кермо ще не полагодили, запитай у п'ятничного…
— Ну, звичайно, як же це я не здогадався раніше?! — побіг я до ванної. — П'ятничний!
Ти чуєш? Кермо вже полагодили?
— В п'ятницю ще ні,— відповів він, відчиняючи двері. Його голова була обмотана рушником, а до лоба він притискав лезо ножа, намагаючись пригальмувати зростання гулі, розміром з яйце. Четверговий, підійшов до нас із інструментами, зупинився поряд зі мною, уважно роздивляючись потерпілого, який ставив на полицю пляшку з мікстурою. Саме її булькання нагадало мені полоскання горла.
— Що це тебе так? — запитав я співчутливо.
— Не що, а хто. Це був недільний.
— Недільний? Навіщо… Не може бути!
— Це довга історія…
— Все одно! Швидко назовні, може, встигнемо! — обернувся до мене четверговий.
— Але ракета ось-ось увійде до вихору, — відповів я. — Поштовх може викинути нас в порожнечу, ми загинемо…
— Не кажи дурниць, — сказав четверговий. — Якщо існує п'ятничний, з нами нічого не може трапитися. Сьогодні тільки четвер…
— Середа! — заперечив я.
— Гаразд, байдуже, в усякому разі, в п'ятницю я житиму. І ти теж.
— Але ж це тільки здається, що нас двоє, — відмітив я, — насправді, я один, тільки з різних днів тижня…
— Добре, добре, відкривай люк… Але тут виявилось, що у нас тільки один скафандр.
Отже, ми не могли обидва вийти з ракети одночасно, — план нашого порятунку провалився.
— А, дідька лисого! — кинув я сумку з інструментами. — Потрібно було вдягнути скафандр і не знімати його — я про це не подумав, але ти, четверговий — повинен був про це пам'ятати!
— Скафандр у мене відібрав п'ятничний.
— Коли? Навіщо?
— Після бійки кулаками не махають, — понурився він і пішов до каюти. П'ятничного в ній не було. Я заглянув у ванну, але вона також була порожня.
— Де п'ятничний? — запитав я. Четверговий акуратно розбивав ножем яйця і виливав їх на сковорідку.
— Напевно, десь, в районі суботи, — спокійно відповів він, помішуючи яєчню.
— Чекай-чекай, — запротестував я, — свій раціон за середу ти вже з'їв, ти не луснеш від подвійної вечері?
— Це так само мої харчі, як і твої . Я — це ти, ти — я. Ще пояснити?
— Що за софістика? Не клади так багато масла! Очманілий! У мене не вистачить запасів на такий натовп.
Сковорідка вислизнула у нього з рук, а я відлетів до стіни — нас поглинув новий вихор. Корабель знову трусився наче в лихоманці, я ж намагався якнайшвидше добратися до коридору та вдягнути скафандр. Я міркував: коли після середи прийде четвер, я, четверговий, буду в скафандрі, не знімаючи його до п'ятниці; і тоді, я з четверга і я п'ятничний нарешті зустрінемось у повній бойовій готовності, щоб полагодити врешті-решт це кляте кермо. Сила тяжіння зросла і я знепритомнів. Коли ж розплющив очі, я лежав вже праворуч від четвергового, а не ліворуч, як декілька хвилин тому. Мій план зі скафандром було дуже складно втілити в життя. Через силу тяжіння — я ледве пересувався. Я помітив, що четверговий так само намагається повзти в коридор. Годину потому, ми зустрілися, розпластані біля порогу. Хай він відчиняє двері, — подумав я, облишивши марні спроби, дотягнутися до ручки. Одночасно, намагався зрозуміти з якого я дня, і щоб переконатися остаточно — запитав у мого колеги по нещастю.
— Я з чет…верга… — простогнав він.
Ми лежали ніс до носа. Це було дивно. Невже я все ще в середі? Подумки перебравши останні події — я зрозумів, що це виключено. Він — п'ятничний. До цих пір, він обганяв мене лише на день — так повинно тривати і надалі. Я чекав, щоб він відчинив двері, але, здається, він чекав того самого від мене. Коли я нарешті зміг підвестися, то одразу побіг до коридору. Схопивши скафандр, я розтягнувся на підлозі. Мій двійник зробив мені підніжку, щоб заволодіти скафандром.
— Мерзотник! Сволота! — заволав я.
Надути самого себе — яка підлість! Але він не звертав увагу на мої крики, мовчки вдягаючи скафандр. Раптом якась незрозуміла сила виштовхнула його з скафандра, в якому, як виявилось, вже хтось сидів. Я розгубився, не розуміючи хто є хто.