Цьогоріч видатному українському письменнику, політику, дипломату, перекладачу та щирому патріоту своєї Батьківщини, Дмитру Павличку виповнилося 90 років. Життя його не було легким і вже з самого дитинства Дмитро Васильович зіткнувся з несправедливістю, жорстокістю та репресіями.
Ранні роки
Народився майбутній поет у незаможній багатодітній родині, 28 вересня 1929 р. в с. Стопчатові (на Івано-Франківщині, Яблунівський район, в той час ця територія належала Польщі).
Батько майбутнього поета, Василь Миколайович Павличко, хоча й був простим селянином, але і достатньо освіченою та інтелігентною людиною. Спочатку він був змушений служити в австро-угорській армії, а в 1916 році потрапив у полон. Потім - втеча до Києва, служба у лавах червоноармійців. Спроба повернутися додому, але був знову мобілізований і вирушив на фронт у складі все тієї ж австро-угорської армії. Згодом - ув'язнений та засуджений австрійською владою до смертної кари за те, що вилив тарілку супу на голову кухаря, знайшовши там черв'яка. Він зміг втекти та повернутися у рідний Стопчатів. Згодом, з приходом радянських військ, був обраний першим головою колгоспу.
Саме батько привив маленькому Дмитрику та іншим чотирьом його братам і сестрам ненависть до зла та насильства над українством, любов до своєї землі та мови.
А мати Дмитра Павличка, Параска Юріївна Бойчук, хоч і була малописьменною, проте багато віршів з «Кобзаря» знала напам'ять. Жінка мала прекрасний смак до поезії та прищепила це чуття своїм п'яти дітям. У 1955 р. матір Дмитра померла, змучена важкою щоденною працею.
Ще з малих років хлопчик декламував вірші Шевченка зі сцени сільського клубу, читав збірки українських письменників та плекав щиру любов до всього українського.
На долю зовсім юного Дмитра випали нелегкі випробування і навіть арешт. У вересні 1945 його схопили органи радянської державної безпеки за фальшивими звинуваченнями у перебуванні в "Дитячій сотні УПА". Був ув'язнений аж до червня 1946.
Освіта
Батькове минуле стало причиною того, що його поставили перед вибором: або маленький Дмитрик вчиться у польській школі Яблунева, або його найстарший син не зможе закінчити навчання у Коломийській гендлеві (тогочасна торговельна школа).
Як згадує сам Дмитро Васильович, він був єдиним українським учнем у класі. Частина дітей була поляками, інша – євреями. Хлопчик часто терпів кпини й знущання за своє походження та бідність. Та не тільки однолітки були жорстокими й несправедливими, вчителі не відзначалися розумінням і співчуттям.
Одного разу маленький Дмитрик отримав 20 ударів лінійкою по руці від вчительки за відмову читати польський патріотичний вірш. А ще гірше розлютило її те, що хлопчик відмовився визнавати себе «русином», а вперто заявляв, що він - українець. Той перший протест і став фундаментом патріотичного ствердження Дмитра Павличка.
Важкі і страшні ті часи були не лише для українців. Одного дня малий Дмитро став свідком вбивства німецьким солдатом свого найкращого друга дитинства, єврейського хлопчика Мойше-Дувида. Той жахливий момент закарбується в пам'яті навічно та виллється тугою у вірші «Читаючи Шолом-Алейхема».
У вересні 1939 року Дмитро починає навчання у Коломийській гімназії. В цей час Павличко робить перші серйозні кроки у поезії, вивчає латинську та німецьку мови. Це час натхнення та ентузіазму, мрій та надій на світле майбутнє нової Радянської України. Та цей період підняття був затьмарений страшною новиною: його брата, Петра Павличка, розстріляли гестапівці. Гнів і печаль пронизують ранню поезію митця.
Після закінчення радянської десятирічки у тому ж Яблуневі, Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету (1948). Тут він вивчає українську мову та літературу. Ще будучи студентом у 1953 р. стає завідувачем літературної частини Львівського театру юного глядача ім. М. Горького.
Далі у 1953 році – аспірантура, підготовка наукової роботи. В цей час він досліджує сонети Івана Франка.
1954 р. Д. Павличка прийняли до Спілки письменників, ініціатором цього став письменник М. Бажан.
Творчість
Перші поезії Павличко-школяр пише у 5 класі. То були зізнання в коханні до дівчаток-однокласниць.
Проте перший опублікований вірш поета «Дві ялинки» побачив світ 1 січня 1951 року. Надрукували його в газеті «За радянську науку», Львівського державного університету.
На студентські роки припадає вихід першої збірки віршів "Любов і ненависть" (1953). Успіх, визнання, любов читачів, заклали міцний фундамент творчого шляху хлопця.
Далі були книжки «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958), «Бистрина» (1959), «Днина» (1960).
Ці перші збірки віршів подекуди містять неоднозначні політичні думки. Але це затьмарення було короткочасним і поет одним із перших зрозумів те політичне свавілля радянщини. Тож в 1958 році збірка поезій «Правда кличе!», за здавалося б, чисто прорадянською агітацією та віршами проти націоналістів, ховала різке засудження тоталітарного режиму та постсталінізму. Даний тираж знищили до останньої сторінки і лише кілька примірників було дивом врятовано.
Наступна збірка Павличка «Гранослов» вийшла в 1968 р. , В ній возвеличується мудрість та зрілість людини, багатогранність творчої уяви поета.
Наступними були: «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Сонети» (1978), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994).
Багатьма прекрасними поезіями Дмитро Васильович возвеличує кохання. Його любовна лірика захоплює багатогранністю та неповторністю опису найсильнішого почуття. «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), збірка віршів про кохання, стоїть на одному щаблі зі світовими та вітчизняними любовними поезіями.
Багато творінь, що вийшли з-під пера Павличка, стали піснями. Одна з них «Два кольори», відома, мабуть, чи не кожному українцеві.
Дмитро Павличко багато своїх поезій присвятив дітям. Великої популярності зажили його поеми «Золоторогий олень» (1968), «Пригоди кота Мартина» (1984), казки «Де найкраще місце на землі», «Золоторогий Олень», «Дядько Дощ». Невимовна краса художнього стилю вабить малечу і викликає щирий інтерес до прочитання.
У збірці «Спіраль»(1984) поет наче передчуває, що ось-ось Україна відродить свою силу, міць та незалежність. І невдовзі це сталося. Відродження незалежної Батьківщини вдихнуло нові творчі сили у поетичну душу Павличка.
У 1995 митець видає поему «Ностальгія». Червоною ниткою проходить в ній образ України-матері на зламі двох століть. Важко відновити самобутність і в цьому поет звинувачує розкол у народній душі.
А далі були збірки: «Засвідчую життя» (2000), «Пам'ять» (2004), «Не зрадь!» (2005) (про події Помаранчевої революції), цикл «Майдан», де кожна стрічка, кожне слово, пронизані болем за національну ідею, за державність, за народ.
Дмитро Павличко активно досліджував світову поезію. Знаючи досконало англійську, німецьку, польську мови, він активно займається літературними перекладами світових шедеврів літератури. З-під його пера вийшло шість томів творів Шекспіра. Також його авторству належать переклади творів Франческо Петрарки, Данте Аліг'єрі, Мікеланджело Буонарроті, Шарля Бодлера, Йогана Вольфганга Ґете, Федеріко Гарсіа Лорки, Генріка Ібсена, Райнер Марія Рільке, Вітезслава Незвала, та багатьох інших.
У 1983 році вийшла антологія «Світовий сонет», яка вміщувала літературні переклади сонетів відомих зарубіжних авторів. У 2004 Дмитро Васильович перевидав збірку, додавши авторські сонети.
Крім поетичної та перекладацької діяльності, Павличко займався і дослідженням літератури та видав такі критичні збірки: “Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988). «Літературознавство. Критика» (2007).
Працюючи сценаристом у Києві (1963) на кіностудії ім. Довженка, пише сценарії до фільмів "Сон" (1965) та "Захар Беркут" (1970).
Суспільно-політична діяльність
Біографія цього митця не буде повною без згадки про його активну громадську і політичну позицію. Адже державність, рідна мова, проблеми українського народу, завжди були і залишаються пріоритетними для Дмитра Павличко.
Ще в юному віці Павличко зайняв активну національну позицію, за що і відбував покарання. Восени1945p. поет був заарештований за сфабрикованою справою щодо звинувачення у належності доУПА, там він пробув до літа1946р. Проте, як згадує сам Дмитро Васильович, він і дійсно 3 місяці був у лавах Української Повстанської Армії, але про це не було відомо нікому.
У 1966 поет починає працювати у секретаріаті Спілки письменників України.
З 1971 по 1978 pp. він працює як редактор журналу «Всесвіт».
Дмитро Павличко був одним із засновників Демократичної партії України, початок діяльності якої припадає на 80-ті роки.
Митець по праву вважається одним з творців незалежної України. Був лідером парламенту з 1990 по 1994 pp. І вже у 2005 році знову обраний народним депутатом від Української Народної Партії.
Дмитро Павличко і досі активний і пристрасний захисник української мови та інтересів свого народу.
У 1989 році новостворенеТовариства української мови ім. Т. Г. Шевченкаобрало Дмитра Васильовича першим головою. На цій посаді поет залишався до 1990.
З 2006 по 2011 Павличко очолювавУкраїнську всесвітню координаційну раду
Особисте життя
Про особисте життя Дмитра Васильовича відомо небагато.
Його старша донька, Соломія Дмитрівна, пішла стопами батька і була відомою як письменниця, літературознавець, перекладач, публіцист, автор праць із теорії літератури, історії фемінізму.
Проте жахлива трагедія обірвала її життя у молодому віці. У 41 рік вона загинула від отруєння чадним газом. Дмитро Васильович дуже важко переживав втрату найріднішої людини. "Моя душа була в Ній, моя надія була в Ній, з її відходом моє життя обернулося в якийсь механічний рух, у присмерк, в якому я бачу тільки сумні образи" – писав Павличко.
Молодша донька митця, Роксолана, взяла на себе опікунство і виховання доньки Соломії, Богдани.
У наш час, Дмитро Павличко відомий державний діяч, політик та дипломат. Він і досі рішуче виступає за інтереси незалежності та самобутності України, активно бере участь у дискусіях щодо статусу української мови.
Час від часу митець тішить всіх поціновувачів вишуканої поезії своїми новими роботами. З плином часу його поетичний хист не втратив своєї неповторності та продовжує захоплювати все нових і нових читачів.