Емма Іванівна Андієвська народилася 19 березня 1931 року в місті Сталіне – сучасний Донецьк.

Батько був хіміком-винахідником та працював директором на заводі «Азовзавод». На початку Другої світової війни був розстріляний радянською владою, щоб він не передав свої відкриття німцям.

Мати – Емілія – мала освіту агронома та була викладачем біології.

Ранні роки

З дитинства письменниця мала слабке здоров’я. Лікарі застерегли батьків, що у місцевій воді наявні певні речовини, що шкодять організму дитини та можуть призвести до смерті та радять змінити місце проживання.

В дитячі роки зачитувалась основними філософськими працями та світовою літературою, під впливом яких сформувався світогляд письменниці.

Має феноменальну пам’ять, що дозволило екстерном отримати освіту.

1937 року, у віці 6 років, сім’я Емми переїжджає жити до Вишгорода, де батько знайшов роботу, а 1939 року сім’я переїжджає до Києва. Саме у Вишгороді Андієвська вперше чує українську мову, оскільки оточуючі розмовляли російською мовою. Через півтора місяці після переїзду дівчина розмовляє лише українською мовою та записується в українську школу.

1943 року, після смерті батька, Емма з матір’ю перебирається жити в Німеччину. Певний час родина жила в британській зоні окупації Берліна, де письменниця отримувала знання в чоловічій гімназії через категоричну відмову навчатися в жіночій. На цей час припали проблеми зі здоров’ям: Андієвська була прикута до гіпсового ліжка протягом трьох років через туберкульоз хребта, після чого дівчині довелося протягом восьми років носити корсет.

В період блокади Берліна наприкінці 1949 року родина емігрує до Міттенвальда, де оселяється в таборі для переміщених осіб, а згодом переїжджає до Мюнхена.

Після закінчення університету в 1957 році сім’я переїздить до Нью-Йорку, де письменниця працювала в компанії, спеціалізуючись на оцінці оформлення вітальних листівок. На пару з Мирославом Лабунькою працює бібліотекаркою у медичній бібліотеці Манхеттена.

Освіта

Маючи серйозні проблеми зі здоров’ям більшість шкільних предметів письменниця здавала екстерном.

Проживаючи в Німеччині письменниця відвідувала уроки вокалу задля реабілітації після перенесеної хвороби.

1957 отримала магістерську ступінь за напрямами «філософія» та «філологія» в Українському вільному університеті, що в Мюнхені. Дипломна робота Андієвської мала назву «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики».

Крім української, російської, англійської та німецької мови володіє старогрецькою, латиною, санскритом, французькою, італійською, читає іспанською та португальською мовами.

Творчість

Перший вірш письменниця написала російською мовою у віці чотирьох років.

Перші вірші українською мовою почала писати ще проживаючи в Києві, але при цьому нікому їх не показуючи.

У віці шести років створювала власні ілюстрації до твору Бокаччо «Декамерон».

Власні твори та вірші почала публікувати з 1949 року в українській діаспорній пресі.

Перша збірка «Поезії» була опублікована 1951 року та отримала позитивні відгуки критиків, які порівнювали її з Павлом Тичиною.

Більшість творів письменниці написано українською мовою, але є декілька творів, написаних німецькою та англійською мовами.

1956 року в Мюнхені пройшла виставка картин, на якій відбувся дебют Емми як художниці. Після цього виставки проводились в Нью-Йорку в 1989 році, а також у Франції, Канаді, Німеччині, Італії та ряді інших країн. Це були ілюстрації збірок «Архітектурні ансамблі» та «Знаки».

Пишучи картини, художниця використовує здебільшого акрил та володіє швидкою технікою малювання. Особливим стилем написання картин Андієвської є багаторазове нашарування фарби, що може налічувати до двадцяти п’яти шарів, цим створюючи видимість рухомих фарб та картин.

Під час переїзду до США в Нью-Йорку сім’я проживала в одному будинку з Богданом Бойчуком, який запропонував Андієвській публікувалися в новоствореному журналі «Нова поезія». Згодом було створено Нью-Йоркську групу поетів, до складу якої часто відносять й Андієвську. Проте вона не погоджується з тим, що є учасником даної спільноти, оскільки публікуватись розпочала раніше за інших членів групи.

1961 року в Мюнхені у видавництві «Сучасність» було опубліковано перший роман Андієвської «Герострати». Письменниця створила п’ять варіантів роману, з яких опубліковано було лише останній. Роман розкриває тему Бога, людини та світу, висвітлює людське бажання увіковічити себе будь-яким способом.

1962 року у Нью-Йорку було видано короткий прозовий твір «Джалапіта». Книга була перевидана у Львові у 2006 році. Перекладено російською та французькою мовами.

Наступний визначний прозовий текст «Роман про добру людину» було опубліковано в 1973 році в Мюнхені. Роман розкриває філософію добра та має антиімперський характер. Твір насичений довгими реченнями, що сягають декількох сторінок. 1993 року роман було видано вдруге видавництвом «Орій» у Києві. Дизайном обкладинки займалась сама письменниця.

Завершує трилогію романів твір «Роман про людське призначення», який був виданий в Мюнхені в 1982 році. Роман ілюструє події, що відбувалися в українській діаспорі в різних частинах світу. Має антиімперських характер. У 1982 році було видано вдруге видавництвом «Орій» в Києві.

Романи письменниці присвячені розкриттю проблем протистояння добра і зла, любові та ненависті, честі та безчестя.

Творчість Андієвської характеризується сюрреалізмом та ускладненістю текстів. Твори письменниці написані харківським правописом 1927 року Григорія Голоскевича.

1984 року за «Роман про людське призначення» була нагороджена літературною премією Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів

З 1992 року художні виставки Андієвської проходять на території України.

З 1994 року Андієвську було запрошено до Національної спілки письменників України.

У 2000 році виходить збірка поезій «Вілли над морем». Книга була номінантом Національної премії імені Тараса Шевченка у 2001 році.

2002 року отримала орден «За інтелектуальну відвагу» незалежного культурологічного часопису «Ї» за «послідовність, невтомність та значний внесок у модернізацію української культури».

2003 року нагороджена міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф» за визначний внесок в українську літературу.

У 2018 році письменницю було нагороджено Національною премією імені Тараса Шевченка за книги поезій «Щодення: перископи», «Маратонський біг», «Шухлядні краєвиди», «Бездзиґарний час», «Міста-валети».

Окремі картини художниці зберігаються в Українському музеї у Нью-Йорку, Львівській картинній галереї, Львівському державному музеї «Палац культури», музеї етнографії та художнього промислу у Львові, Держаному музеї літератури в Києві, а також у музеях Німеччини.

Поезія, проза та художня діяльність Андієвської тісно пов’язані між собою темами буття, вибору, добра, круглого часу та України. Письменниця сама ілюструє свої публікації.

Творчість Андієвської представлена тридцятьма збірниками поезії, п’ятьма книжками короткої прози, трьома романами та понад 17 тисячами картин.

Усі поетичні збірки письменниці опубліковано за її власні кошти.

Особисте життя

Чоловіком письменниці був український письменник та літературний критик Іван Кошелівець, який був на 24 роки старший за Емму Андієвську. Пара одружилася в 1959 році, та прожили разом до 1999 року.

Після одруження подружжя проживало в Мюнхені, повернувшись до Німеччини. Андієвська з 1959 по 1962 рік кожного року на місяць їздила до США, для отримання Американського громадянства.

У період з 1955 по 1957 роки працювала позаштатним працівником на радіо «Свобода» у Мюнхені. з 1963 по 1995 роки працювала диктором, сценаристом, режисером та редактором українського відділення радіо «Свобода».

У 1992 році Андієвська вперше відвідує Україну після тривалого перебування за кордоном.

Сучасне життя

Декілька разів з 2000 року відвідувала Донеччину, де проводилась виставка картин у Донецькому художньому музеї. Під час відвідин письменниця проводила зустріч в Донецькому художньому музеї, на якій презентувала власну творчість.

2001 року під час Міжнародного баварського кінофестивалю італійський кінорежисер Франческо Розі був нагороджений картиною «Золотий Христос» Андієвської.

Є членом міжнародної організації письменників, редакторів та перекладачів – «ПЕН-клуб», Спілки професійних митців Німеччини та Національної спілки письменників України.

На даний час письменниця проживає в Мюнхені, де весь вільний час – до вісімнадцяти годин на добу – присвячує творчості.