Так голосила на похороні свого ґазди, що селу серце тріскало.
І приповідала, і заводила, і заклиналася. Не то що плакала, а розливом розливалася, як біла мрака травами.
Опадала і поникала, як скошена квітка, сльозами життя своє скапувала.
Билася в груди і божилася, що до схід сонця піде за ним до гробу, свою душу з його душею спарує.
Зарікалася жити, зарікалася веселити, зарікалася другого лю...