Мій правнук — вихованець дитячого садочка.
Не по літах серйозна людина.
Скаже що — хоч стій, хоч падай.
Якось минулого року мене зненацька провідали гості. А дружина вискочила саме в аптеку.
Ну, ждані-неждані, але приймай, пригощай.
Пораюсь на кухні, а Максимчик під ногами.
— Знаєш що,— звернувся до нього,— поки я тут поратимусь, біжи порозважай гостей.
Кивнув головою, пішов. Нарізав хліб, за...