Сонце червоне гасне за морем,
Хмари на обрію хижо чатують.
Змієм залізним врізаємось в гори,
Будимо рухом тишу німую.
Крадуться хмари, хочуть лукаві
Сонце од гір і од моря сховати —
І на верхів’ях – смуга кривава
Креслить в снігах позолотисті ґрати.
Так коло обрію – замки й фортеці,
Чорні обрамлено золотом мури:
Золото з кров’ю і ніби здається