Саме тоді, як Сергійко заходився ладнати під хатою до своєї ракети вузенькі алюмінієві крильця, з вікна визирнула мама й сказала докірливо:
— Бач, сам так у холодочок сховався, а бичок нехай на сонці печеться!
— Зараз перепну,— буркнув Сергійко.
— Та не забудь і чавунчика з водою переставити.
— Не забуду.
Хлопцеві дуже не хотілося відриватись од роботи. Але що вдієш — треба.
Це його обов'язок...