Пам'яті Любові Дручків
це розчавлені арфи — есенція ладану з мороком
де на лобі кайлом поцілунок воскресе
заїжджають планети — одна за одною — по мокрому
і зшиває їх мізкі сумний потойбічний професор
це тікають в портрети огорнуті ковдрою прірви
де на струнах завис побілілий шматок язика
то Небесний Бухгалтер визбирує шкалки дзеркал
і оранжеві френзлі на випук...