Небесної уламок чаші впав униз,
І зорі заблищали під ногами —
Чи справді ж то внизу Тифліс,
Окреслений огнями.
Весь час вгорі мінивсь небесний килим,
Немов красуня, кольори перебирав
І став нарешті синій, синій
Купатися у росах трав.
Навколо мовчки вартували гори,
І золотилась голова Казбека —
Немов маяк в небесному просторі,
І близько і дале...