Небесної уламок чаші впав униз,<br />
І зорі заблищали під ногами —<br />
Чи справді ж то внизу Тифліс,<br />
Окреслений огнями.

Весь час вгорі мінивсь небесний килим,<br />
Немов красуня, кольори перебирав<br />
І став нарешті синій, синій<br />
Купатися у росах трав.

Навколо мовчки вартували гори,<br />
І золотилась голова Казбека —<br />
Немов маяк в небесному просторі,<br />
І близько і далеко…

І стали загоратись очи в міста,<br />
І стали з неба зорі падать,<br />
І гаптувати темний оксамит<br />
Чорноволоса ніч огненними нитками…

Аероплан крилом рожевим угорі майнув —<br />
На ньому там ще день, а тут вже ніч —<br />
Чи на Казбек він держить смілу путь,<br />
Чи відпочити сяде в низині…

Здригнувсь Казбек… Померк, загас ліхтар,<br />
Війнуло холодом з міжгір’я,<br />
І гори постіль стали слати з хмар…<br />
І тихне туркотіння птиці-звіря…

Але огненно скреготять трамваї,<br />
Ображена шумить внизу Кура —<br />
А огники біжать, біжать без краю,<br />
Мов з ліхтарями дітвора.