Поезії в прозі
Пустині дайте мені!
Далекої, широкої пустині з пекучим сонцем... без гуку і життя — нехай я плачу.
Там я не стріну нічиїх очей. Ні очей матері з віщим серцем... ні батькових, готових усе до бою за щастя дитини своєї... ні очей брутальної, буденної, цікавої юрби,— нікого не стріну.
Зарию обличчя в запеклу землю й буду її освіжувати своїми сльозами, доки стануть і затоплять жаль ...