Коли пішли зі світу ґазди перші,
ти був поблизу — допоміг дійти.
А потім сів на їхній відумерші,
та їхні полонини і грунти
для тебе завеликі, а обійстя
замоцні.
Ти злякався їхніх ґражд!
Тому й вогню запраг,
як благовістя.
А благовоння погару, як страж,
роками пантрував. Хіба то біди?
Пусте!
Єсть Божий дім, і ти — при нім.
Нагим прийшов. Ні з чим зі світу підеш.