Коли пішли зі світу ґазди перші,
ти був поблизу — допоміг дійти.
А потім сів на їхній відумерші,
та їхні полонини і грунти для тебе завеликі, а обійстя
замоцні. Ти злякався їхніх ґражд! Тому й вогню запраг, як благовістя. А благовоння погару, як страж, роками пантрував. Хіба то біди?
Пусте! Єсть Божий дім, і ти — при нім. Нагим прийшов. Ні з чим зі світу підеш.
Ти Господа просив: аби — ні з чим. Провів ти перших ґаздів, ти й останніх кидаєш перед ликом Всеблагим.
Ти сам давно живеш лише в сказаннях, хоча живеш іще життям земним. Ще пиво п'єш у Космачі — "Столичне".
У жертву ще приносиш ярчука,
щоб не пропало ремесло заплічне,
бо ангела караюча рука меч опустила. Нині ґазди перші — апостоли твої, твої брати.
А той, кого ти ждеш на відумерші,
не йде. А мав прийти і помогти.