1862-го року стояли ми ув одному містечку на Семиградах — Кезди-Вашаргели звалось. Містечко це було маленьке, негарне; от і не волочивсь я по базарі, а сидів собі дома: читав, абощо.
А по розказі і тільки вже мене не кортіло на місто. Не встигну, було, і шаблі одчепить, а тут уже і наші хлопці позлітаються до мене, мов ті соколи ясні.
— Здорові були, пан лекман!
— Дай вам боже, пани! А що ж т...