Іди! Простерлись темні пасма лук,
Між бистрих хмар втонув блідий останній промінь.
Іди! Уже вітри закликали пітьму,
І північ геть з небес блаженне сяйво гонить.
Не зволікай! Вже час! "Іди!", — лунає гук.
Не треба сліз, бо друг і так глядить скорботно,
Й кохана не змигне, не спинить на бігу...
Провина знов жене тебе назад — в самотність.
Іди, іди! В журли...