Дні і роки ринуть невгомонно,
Наче квітка, будеш ти рости:
Час надійде – і страшну долоню
На чолі своїм почуєш ти.
Серце може й не здригнеться навіть,
Встигне ж бо його налити вщерть
Днів злоба й роз’ятрена ненависть,
Над життя сильніша і над смерть...
Та приспати серця не научиш –
Вдарить час твій хиже: й не проси!
Все ж таки уста свої жагучі