Де попіл пилюги на спориші осів,
Край шляху битого утікачі днювали,
І скрип вантажених пожитками возів
Той самий був, що й за татарської навали.
Який він тягосний — возів прадавній скрип,
Його відчувши серцем отупілим,
Минулого розкрив я потаємний скрипт,
Що вибухнув у душу попілом і пилом.
І стала зрозумілою незмінність змін,
Либонь єдина сталість цього...