Де попіл пилюги на спориші осів...
Де попіл пилюги на спориші осів...
Де попіл пилюги на спориші осів,<br /> Край шляху битого утікачі днювали,<br /> І скрип вантажених пожитками возів<br /> Той самий був, що й за татарської навали.
Який він тягосний — возів прадавній скрип,<br /> Його відчувши серцем отупілим,<br /> Минулого розкрив я потаємний скрипт,<br /> Що вибухнув у душу попілом і пилом.
І стала зрозумілою незмінність змін,<br /> Либонь єдина сталість цьогосвітня,<br /> Яка гудітиме, мов невгомонний дзвін,<br /> І лезом біль із мого серця витне,
Щоб більше жодний звук до слуху не проник<br /> І жодний біль не кволив серце тихе,<br /> Коли минатиму щомить, щодень, щорік<br /> Скупезне щастя й найщедріше лихо.