Я несла свою біду
по весняному льоду́.
Підломився лід, і душа обірвалася.
Камінцем під лід пішла,
а біда, хоч і важка,
та на самому краю
і зосталася.
І з того само́го дня
скрізь шука мене біда.
Погово́ри з нею блудять з небилицями.
Те, що я не померла́,
знала край води верба,
та ще перепели чули
з перепил...