Грошмен виявився опасистим коротуном у пурпурно-жовтій піджачній парі кольорів консервативної партії. Глипнувши на Джона, він утупився в "Загальний каталог роботів", звіряючи зазначену там специфікацію категорії Венекс. Схоже, задовольнившись, закрив книгу.
— Дай-но мені свій талон і стань біля стіни, щоб тебе заміряли.
Джон поклав свій ідентифікаційний талон на стіл і відступив до стіни.
— Так, сер, прошу, сер.
Двічі "сер"— непогано як для початку. Він з цікавістю подумав, чи зуміє вжити п'ять разів "сер" в одному реченні так, щоб чоловік не відчув, що над ним збиткуються.
Небезпеку він усвідомив запізно. Струм, пущений потужним електромагнітом, захованим під тиньком, міцно приклеїв його до— стіни, зробивши геть безпомічним. Грошмен трохи не витанцьовував на радощах.
— Ми його спіймали, Дрюсе! Тепер він наче смердюча бляшанка, розплющена об скелю, неспроможний ввімкнути двигун. Тягни-но сюди ту штуковину і начини його.
Дрюс, у комбінезоні механіка, одягнутому на костюм, тримав під пахвою ящичок з інструментами. На витягнутих руках він ніс маленьку чорну металеву коробочку, намагаючись тримати її якомога далі від себе. Грошмен роздратовано гукнув:
— Ця бомба не вибухне, поки не ввімкнуто механізм, не будь дитиною! Постав мерщій в ногу маслянці!
З тихим буркотанням Дрюс упаяв металеві закрайці бомби в Джонову ногу на кілька дюймів нижче коліна. Грошмен посмикав, щоб упевнитись у надійності кріплення, а тоді покрутив збоку ручку і відтягнув блискучу цапфу. Почулося сухе клацання всередині бомби, яке засвідчило, що механізм заведено.
Джон міг лише безпорадно спостерігати, навіть його голосова діафрагма була притиснута магнітним полем. Він підозрював з самого початку, а тепер остаточно упевнився, що його втягли у щось інше, ніж "секретний бізнес".
Магнітне поле зникло, і він одразу запустив свої екстензорні двигуни, щоб рушити вперед. Грошмен витяг з кишені пластмасову коробочку і поклав великий палець на клавішу зверху.
— Не сіпайся, залізяко, цей маленький радіопередавач настроєний на приймач у бомбі, що в твоїй нозі. Варто мені натиснути на клавішу, ти злетиш хмарою диму і просиплешся зливою гайок та болтів.— Він зробив знак Дрюсу, і той відчинив двері комірчини.— Якщо ж надумаєш-таки виказати геройство, зваж на нього.
Грошмен тицьнув великим пальцем у якусь невиразну масу на підлозі: там лежав чоловік невизначеного віку, в брудних лахах, єдиною виразною прикметою якого була міцна прикріплена до грудей чорна бомба. Він сліпо вирячився запаленими очима і приклався до майже порожньої пляшки віскі. Грошмен захряснув двері.
— Цей один просто бездомний пияк, якого ми затягли сюди, одначе для тебе, Венексе, це не міняє справи, чи не так? Він — людина, а робот не може вбити жодної людини! Бомба, прикріплена до пияка, настроєна на ту саму хвилю, що і твоя, якщо відмовишся співробітничати з нами, йому вибухом вирве в грудях дірку на два фути.
Джон боявся зробити зайвий порух. Уся попередня розумова підготовка, так само як і "схема-92", уведена в мозок, забороняла йому завдавати шкоди людській істоті. Він відчув, що потрапив у пастку, полонений цими людьми для невідомої мети.
Грошмен відсунув брезент і відкрив нерівний отвір у бетонній підлозі, що вів кудись під землю. Чоловік жестом підкликав Джона.
— Цей тунель розчищений десь на тридцять футів, далі — завал. Розбери каміння і землю, поки досягнеш стічної каналізації, та повертайся назад. І тримай язик на запоні. Надумаєш повідомити фараонів, злетиш у повітря разом із тим старим алкашем. А тепер — рушай!
Прохід був свіжовикопаний і підпертий пакувальними клітями зі складу нагорі. Він упирався в стіну вологого піску та каміння. Джон. почав її розгрібати, користуючись візком, що йому видали.
Він уже чотири рази наповнив візок і саме насипав його вп'яте, коли відкопав руку — металеву роботову руку зеленого кольору. Він підсилив світло ліхтарика в чолі й уважно розглянув руку — сумніву не було. Прокладки в місцях зчленування, заклепки в основі великого пальця незаперечно засвідчували — відірвана кінцівка належала роботу Венексу.
Швидко, але обережно він розгріб пісок з камінням під знайденою рукою і відкопав решту робота. Тулуб понівечено, проводи обірвано, кислота з акумулятора витекла крізь рвану дірку в боці. З безмежною ніжністю Джон від'єднав кілька проводів, що ще з'єднували шию з тулубом, і поклав зелену голову на візок. Вона сліпала очима на нього, як череп,— фотозатвори до кінця розкриті, але жодних ознак життя в електронних лампах очниць.
Він саме зішкрібав багнюку з номера на проламаній пластинці на грудях, коли до тунелю спустився Дрюс і спрямував на нього промінь ліхтарика.
— Облиш гратися з цим брухтом і копай далі, інакше скінчиш так, як він! Тунель має бути готовий цієї ночі.
Джон склав розрізнені частини на візок з піском і камінням і покотив його в кінець тунелю, глибоко замислившись. Загиблий робот — жахлива річ, до того ж це був один з представників його родини. Одначе з цим роботом було щось негаразд, якесь непорозуміння, зокрема, номер на його пластинці — 17, адже Джон добре пам'ятав той день, коли двигун, що замкнувся внаслідок проникнення води, заподіяв смерть Венексу-17 в Оранжевому морі.
За чотири години Джон довів тунель до старої гранітної стінки стічної каналізації. Дрюс дав йому короткий ломик, і він підважив кілька великих брил, щоб утворився отвір, у який можна пролізти.
Коли він видерся назад до офісу, то начебто випадково роззирнувся, опускаючи ломик на підлогу біля ніг, і примостився в кутку на кучугурі піску з камінням. Тоді повертівся, всідаючись зручніше, а пальцями намацав від'єднану шию Венекса-17.
Грошмен крутнувся на стульчаку і швидко зиркнув на стінний годинник. Звіривши час зі своїм годинником у краватковій шпильці, задоволено рохнув, обернувся і наставив палець на Джона.
— Слухай, ти, зелена купо брухту, о 19-й годині візьмешся за справу, і не дай бог тобі помилитися. Спустишся каналізацією в Гудзон. Каналізаційний вихід під водою, тож з пірса тебе не помітять. Сповзеш на дно, просунешся на 200 ярдів на північ і опинишся якраз під судном. Тримай очі розплющеними, але жодного світла! Десь посередині судна побачиш ланцюг, опущений у воду. Видерешся ланцюгом нагору, від'єднаєш прикріплену до корпуса судна коробочку і принесеш сюди. Якщо зробиш щось не так — знаєш, що на тебе чекає.