— А ваші пляни, товаришу Барабаш, нікуди не годяться. Ми якраз оце розглядали в головному управлінні будівельного тресту проекти від обласних контор. Мені доручено було перевірити ваш проект, і я його сьогодні забракувала. Там у вас невірні розрахунки.
34
Микола міг би й в університетській книгозбірні працювати. Є там загальна, є й окремий кабінет історичного факультету. Ні, тягне його сюди, тільки тут праця, думки. Чи тому, що тут така простора заля? То й тут є окрема кімната для науковців та дипломантів. Але ні! Лише в цій залі розмотуються зародки ідей, закладених у насінні, його власному прізвищі. Тут лише можуть оживати ті шкіряно вбрані, огнисто бородаті дядьки із золотих ваз.
Дивно, чому? Та Сай померкла в його очах — приблизно з того часу, як він довідався про її жалюгідну репутацію графоманки, про її підмочену біографію. Тепер, позбавлена серпанків загадкової романтичности минувшини, вона видається йому зовсім нецікавою. Від похмурости вона часом зовсім погасає. Інколи тільки — оце-гостре щастя, що ні від кого. Тому Микола завжди знає, де вона сидить, він уже звик, що й вона тут. Але що з того? Це нічого не значить, не може значити. Вона має собі своїх приятелів, там он у фойє, а він начепив собі на плечі гніду мару, душа ж його належить Надійні. Нее скоро зміниться, цій Майїній халепі прийде кінець.
А ця "гіперборейка Ляодіка" ліплень поверховою тінню, як на екрані, пройшла й ніяких глибинних струн Кого не зачепила. Глибинні — розтягаються й простягаються на глобусі. Одні зачепилися кінцем у туманному Альбіоні, а другі — на протилежному кінці глобусу, у… Алтаї.
Микола пожирає очима рядки звітів і монографій про золоті скарби, відкриті у південному Сибіру. Вже давно, ще за царя Петра 1-го, стало відомо, що тамтешні кургани, якщо не розграбовані, то ховають у собі дуже багато золотих речей у звіриному стилі, типово скитському. В минулому столітті не раз пробували їх розкопувати, але без успіху. А чого? Бо вони були обкладені камінням, але то ще півбіди. Під камінною обкладкою був лід та навіки замерзла земля. Аж оце недавно добрали способу розморожувати ті кургани, і вони щедро винагородили цю з біса важку працю археологів. В цих природних холодильниках чудово збереглися всі ті речі, що в наших придніпрових могилах давно зітліли та перетворилися в прах. Все-все там зосталося незачеплене рукою часу: дерев’яні вироби, килими, тканина, одежа, шкіряні й повстяні речі, ба навіть і самі покійники, що стали добре збереженими муміями.
Дослідники побачили, яке спростачене було досі уявлення про "примітивний побут кочовиків". Далеко не примітивний! Ті, що жили в часи висипання могил, мали дуже комплексне побутове устаткування, високу техніку обробки шкіри, металю, дерева, складні й розвинені ритуали та міти. Друге, що вразило дослідників, — надзвичайно високий естетизм, що ним був перетканий увесь побут цих людей. Нема речі, щоб не була прикрашена. Чоловіча одежа була із шкурок, прошитих сухожильними нитками, а потім вишита багатоузорними золотими смужками. Навіть короткі халявки взуття вишивали золотими взорами. Короткий жупанок з нашивними золотими бляшками чи вишитий золотом був оперезаний широким поясом, що часом доходив до середини грудей. Пояс сам по собі був великою дорогоцінністю, ювелірним шедевром. На голові — гострокінцева шапка, також вишита золотом. Про жіночу одежу менше дізналися з цих алтайських могил, але ось добре збереглася широка накидка, суцільно промережена… Повстяні панчохи, вишиті різними взорами…
Навіть такі побутові речі, як повстяні торби, були мкриті нашитими різнокольоровими аплікаціями із шкірок, а також сухозлотиці. Ще й обшиті делікатними ху-тречками. В цілому такі нашиті аплікації творили зображення звірів, а то й цілі композиції звіриного стилю. Ті дерев’яні речі, що знайдені в курганах, були різьблені й мережані: уламки похоронної колісниці, стіл на трьох ніжках, саркофаґ… На одному ось із них — стилізовані півні й олені, вирізані із шкіри та позолочені. А вже нема чого й говорити про сідла, попони, підсідельники… Все це вишите різноманітними аплікаціями, орнаментоване накладними інкрустаціями, прошите золотими нитками, а якщо з березової кори, то покрите тонкими листками золота.
Та найбільшу увагу в тих могилах приділено кінській збруї. Коней у ці могили клали цілими табунами, та все найкращого хову. Були вони в повному спорядженні, — яке щастя для археологів, бож це розв’язує так багато їх проблем! Аж тут на повну силу розгорнулась мистецька снага цього народу. Крім золотих і бронзових прикрас у звіриному стилі, таких разючо подібних до скитських причорноморських, виявлено в алтайських курганах ремінні гнуздечки, підхватні ремені, сідла, підсідельники, чепраки, кнутовища… Все це вкрите малюнками, аплікаціями, інкрустаціями, — у безконечній варіябельності мотивів… Нема сумніву, що все кінське спорядження (не тільки незогнилі металеві його частини) у придніпрових скитів було тотожне з алтайським…
То що ж це воно виходить? Був це один нарід від Карпат до Алтаю? Від Китаю до Дунаю? З однаковим побутом, однаковим господарчим реманентом, мистецькими здібностями й любов’ю до штуки, з однаковими навіть віруваннями? То ж не дивно, що в алтайській могилі знайдено навіть парню, яку ставили в могилу небіжчикові Геродотові скити. Вона тут, на щастя, збереглася, щоб ствердити одностайність похоронного обряду. На засипаній могилі, так, як і в Геродотовій Скитії, знайдено уламки розламаної колісниці, що нею привезли покійника до його домовини.
Хто ж вони, ці люди Алтаю, такі споріднені із людьми придніпровими? Азіяти начебто, бо Алтай це ж Азія. Але вони європеоїди. Мумії небіжчиків, що діждалися дослідників, виразно належать до європейської білої раси, волосся їх не тверде-пряме, а м’яко-хвилясте, на колір каштанове. То як же? Чи вони посунулись у Европу, чи присунулися сюди з Европи? Хтозна, але археологи запевняють, що придніпрові могили старіші, а ці алтайські молодші… А як приймати до уваги кількість золотих виробів і мистецьку силу їх виконання, Грандіозність могил, — то все таки ці алтайські видаються бідною провінцією, периферією проти тих величних царських могил Чортомлика, Солохи, Лугової… То якщо так… Як же виглядала пишнота в Причорномор’ю?