Я зупинив машину перед котеджем, на подвір'ї якого висіла вивіска: "Сніданки, обіди, вечері". Маленький чоловічок із кролячою мордочкою у ластовинні замахувався граблями на двох чорних курей, що, здавалося, дражнили його. Двигун машини чмихнув востаннє, і цей звук змусив чоловіка обернутись.
Я виліз із машини, пройшов крізь хвіртку у воротах і показав на вивіску:
— Сніданок готовий?
Чоловічок пожбурив граблями в курей, витер об штани руки й скоса зиркнув на мене.
— Цим завідує дружина, — повідомив він тоненьким злим голоском. — Яєчня з шинкою — ото й усе. [77]
— Яєчня з шинкою мене влаштовує, — погодився я. Ми ввійшли в будинок. Три столи, накриті
квітчастими клейонками, кілька літографій на стіні, у пляшці на камені — корабель з повною оснасткою. Я сів. Господар вийшов у двостулкові двері, і незабаром з кухні долинуло шипіння. Потім він повернувсь, перехиливсь через моє плече й поставив на клейонку якийсь посуд і поклав паперову серветку.
— А як щодо кальвадосу — ще рано? — прошепотів господар.
Я відповів, що він дуже помиляється. Чоловічок знову вийшов і повернувся зі склянками та квартою прозорої бурштинової рідини. Потім сів зі мною за стіл і наповнив склянки. Густий баритон на кухні під шипіння сковороди заспівав "Хлою".
Ми цокнулися, випили й почекали, поки всередині в нас розтеклося тепло.
— Здалеку? — поцікавився чоловічок. Я відповів ствердно.
— Мабуть, із Сіетла? На вас гарний костюм.
— Із Сіетла, — погодивсь я.
— До нас рідко хто приїздить, — сказав він, поглянувши на моє ліве вухо. — Та й навіщо сюди їхати, адже ця дорога нікуди не веде. От раніше, коли ще діяв сухий закон... — Він замовк і перевів свій гострий, як у орла, погляд на друге моє вухо.
— О-о, коли діяв сухий закон!.. — Я зробив широкий жест і з виглядом знавця випив.
Господар нахилився й дихнув мені на підборіддя.
— Чорт забирай, тоді можна було завантажитись у будь-якій рибній крамничці на причалі! Віскі провозили під уловом крабів та устриць. У Вестпорті було повно контрабанди. Дітлахам давали бавитися коробками від шотландського. Жодна машина в місті не ночувала в гаражі. Всі гаражі були під самий дах заставлені канадським розливом. Берегова охорона раз на тиждень спостерігала з катера, як біля причалів розвантажувалися човни. Завжди в той самий день. — Він підморгнув.
Я димів сигаретою, з кухні знову долинав баритон, що співав "Хлою". Сковорода шкварчала.
— Чорт злбирай, але ж вас спиртне навряд чи цікавить! — промовив він.
— Ні, чорт забирай, я скуповую золотих рибок.
— А-а, — похмуро відповів він.
Я налив собі і йому ще кальвадосу.
— За пляшку плачу я і ще дві прихоплю з собою. Він просяяв.
— То як вас, кажете, звуть? [78]
— Кармаді. Гадаєте, я жартував про золоті рибки? Анітрохи.
— Чорт, таж із такої дрібниці, як рибки, не проживеш, хіба ні?
Я показав йому на свій рукав і промовив:
— Ви ж самі сказали, що в мене гарний костюм. Якщо рибки цікаві, то на них можна заробити. Нові види, нові різновиди з'являються весь час. Я дізнався, що у вас тут один старий тримає цілу колекцію. Може, він її продасть. Деякі види він вивів нібито сам.
Я налив у склянки ще кальвадосу. Дебела жінка з вусами ударом ноги розчинила двері й крикнула:
— Забери яєчню з шинкою!
Господар вибіг на кухню й приніс мені сніданок. Я почав їсти. Він уважно стежив за мною. Згодом ляснув себе під столом по худій нозі, всміхнувся й сказав:
— Старий Уоллес! Ну звісно, вам треба навідати старого Уоллеса. Чорт, ми ж не дуже з ним знайомі. Він поводиться якось не по-сусідськи.
Чоловічок повернувся на стільці й показав крізь тонкі завіски на пагорб удалині. На вершині того пагорба сяяв у променях сонця жовто-білий будинок.
— Чорт, он там він і живе. У нього їх сила-силенна. Золоті рибки, еге? Чорт, ну й здивували ж ви мене!
Тепер цей чоловічок мене вже не цікавив. Я проковтнув сніданок, розрахувався за нього за три кварти кальвадосу по долару кожна й рушив до спортивного автомобіля.
Поспішати, схоже, не було потреби. Раш Медер прийде до тями і, певне, звільнить дівчину. Та вони нічого не знають про Вестпорт. Захід при них не згадував це містечко. Ті двоє про нього не знали, коли з явилися в Олімпії, а то відразу подалися б сюди. А якби вони підслуховували під моїми дверима в готелі, то знали б, що я був не сам. Вони б тоді поводилися не так, коли увірвалися в номер.
Часу я мав досить. Отож проїхав до причалу й оглянув його. Там були рибні крамниці, шинки, крихітний бордель для рибалок, більярдна, зала з гральними автоматами й "живими картинками". Нижче, біля води, у величезних дерев'яних баках кишіла риба на приманку. Вешталось там і чимало волоцюг, і якби комусь спало на думку їх зачепити, то йому це вочевидь так не минулося б. Не побачив я тільки охоронців порядку.
Потім я знову поїхав на пагорб, цього разу до жовто-білого будинку. Він стояв окремо, за чотири квартали від найближчого житла. Перед будинком — квіти, підстрижений зелений газон, сад, прикрашений [79] декоративним камінням. Жінка в коричнево-білій сатиновій сукні обприскувала шкідників.
Я зачекав, поки моя купа металобрухту вгамується, тоді вийшов і скинув капелюха.
— Містер Уоллес живе тут?
Жінка мала приємне обличчя, спокійний, твердий погляд. Вона кивнула головою.
— Ви хотіли б його побачити? — спитала вона спокійним, твердим голосом із гарною вимовою.
Слухаючи її, навряд чи можна було подумати, що це дружина чоловіка, який пограбував поїзд.
Я відрекомендувався й сказав, що про рибок її чоловіка мені розповіли в місті. Ще й додав, нібито мене цікавлять рідкісні види золотих рибок.
Жінка поставила обприскувача й увійшла в будинок. Довкола мене гули бджоли. Великі волохаті бджоли, що не бояться холодного морського вітру. На піщані обмілини накочувалися хвилі, і їхній шум нагадував далеку музику. Північне сонце здавалося мені якимсь бляклим, його проміння не гріло.
Жінка вийшла з будинку, лишивши двері відчиненими.
— Він нагорі, підійміться сходами, — сказала вона. Я проминув кілька старезних крісел-гойдалок і ввійшов у дім людини, що вкрала колись Ліндерові перли.
10
У великій кімнаті акваріуми стояли всюди: частина з них двома ярусами на полицях з підпірками, великі овальні — в металевих каркасах, одні підсвічувалися згори, інші — знизу. Водорості безладними гірляндами погойдувалися за брудним склом, а вода мала якийсь примарний зеленкуватий колір. У ній плавали рибки всіх барв веселки.