Ніні було боляче дивитись на нього, вона бачила, як учитель переживав кожне її слово. Але коли вона скінчила і Юрій Юрійович підвів голову, в очах його засяяло спокійне, ясне світло, як після великої грози.
* * *
Нелегко було Юрію Юрійовичу відчувати свою поразку. А він добре розумів, що його розмова з Мечиком була поразкою, якої не скоро забудеш. Минуть роки, не один раз випускатиме школа своїх десятикласників, але довго пам’ятатиме старий учитель той клас, де вчився Мечислав Гайдай.
Юрій Юрійович знову і знову відтворює в своїй уяві все, як було — і що говорив він учневі, і як той поводився. І завжди це така важка, така болюча згадка... Він, класний керівник, не знайшов гідної відповіді на зухвалу мову вихованця.
Учитель ходить і ходить з кутка в куток. Золоті рибки, вирячивши очі, тикаються в стінки акваріума. В такт крокам легенько здригається в кутку фікус. Пожовклий листок одривається від гілки і падає на підлогу. Юрій Юрійович нахиляється й підіймає його. Листя на фікусі свіже, вилискує глянцем, немов щойно з-під щітки маляра. Тільки один зжовклий листок був, як пляма. Зараз він у руках вчителя — ще вологий, але вже мертвий.
І знову ходить з кутка в куток Юрій Юрійович. Не скинути з себе, як мертвий плямистий листок, болючу згадку.
"А можна було б відповісти влучно, мудро, вразливо. Так, щоб учень надовго запам’ятав цю відповідь".
Натомість він, учитель, удався до крику, стукав кулаком по столу...
Зрадів, коли несподівано прийшла Надія Пилипівна у весняному капелюсі, з букетом пролісків.
— Не чекали? Весну принесла. Погляньте! Ви квіти теж любите чи тільки рибок?
Юрій Юрійович хоче усміхнутись і відчуває, що не може ніякою усмішкою приховати свій душевний стан. І він розповідає Надії Пилипівні все, що його мучить.
— І крик мій був якийсь противний, з виском. Я просто здригаюсь, коли згадую цю хвилину. Найневдаліший аргумент — стукання кулаком. А Мечик це використав. І... достойно використав.
— Ви, Юрію Юрійовичу, вже, здається, згодні виправдати цього хлопця?
— Не те, Надіє Пилипівно, не те! Я кажу, що учень відчув свою моральну перевагу над учителем.
— Перевагу! Гм... Гірко ж він переживатиме цю "перевагу". Не думаю, що йому дало насолоду — отак знервувати свого вчителя. Звісно, якщо в нього є хоч краплина совісті.
Юрій Юрійович схопився за пенсне, за звичкою протер без потреби скельця. Скельця були нові, і здавалось учителеві, що вони занадто часто потіють.
— Жукова мені заявила,— повільно сказав він,— що немає ніякої рації займатися перевихованням Гайдая. Це, каже, безнадійна справа. Я тоді з нею різко поговорив. І, здається, переконав. І навіть зараз, після останньої моєї розмови з хлопцем, вважаю, що можна на нього вплинути. Торік і позаторік він таким не був. Були, звісно, окремі вчинки. Тут, лихо б його взяло, хлопець увійшов до непевного товариства, де — вино, карти. Ну, от... Поговорив з вами, і мені вже легше.
Надія Пилипівна усміхнулась.
— Власне кажучи, говорили ви, а я більше слухала. А втім, у мене для вас є щось більш приємне.
Вона пошукала в сумці і поклала на стіл путівку в будинок відпочинку.
— На липень у Гагри! І щоб відпочили як слід! На південь вам треба, Юрію Юрійовичу, до моря!
38
Вивчено останній урок, дописано останню сторінку домашнього завдання. За вікнами вже ніч. Іноді на сусідній вулиці прогримить трамвай. Коливається відсвіт од нічних вогнів великого міста.
Тихо в квартирі. Мати, Митрик і Федько сплять. Батько ще на заводі, прийде пізно.
Юля дивиться на годинник. Нарешті настала хвилина, про яку учениця завжди згадує з насолодою. Вона бере на етажерці книжку в скромній, але добротній оправі, присуває ближче лампу і поринає в читання. Шелестять сторінки, і дівчина відривається од книги, щоб тільки зробити якусь коротку замітку.
Партія!
Любила Юля думати про той день, коли на відкритих партійних зборах вона вийде до столу президії. Це буде, напевне, вже в університеті, наприкінці першого або на другому курсі. В залі повно студентів, студенток. Зачитують її заяву про прийом до кандидатів у члени Комуністичної партії. Просять розповісти біографію. Правда, біографія "слабенька", нічого важливого не зробила Юля в житті. Але ж і вік її ще молодий, зрештою — все життя ще попереду.
Пригадується, як торік приймали до партії в дев’ятому класі одного учня. (Влітку він виїхав з батьками до іншого міста.) Хлопець був артилеристом, визволяв від фашистів Європу, брав Берлін.
Звісно, це була блискуча біографія молодої людини. Юля ж тільки вчилась. Але вона скаже, що працювала секретарем комітету, була членом бюро райкому. Вона виховувала з товаришами майбутніх борців за мир, будівників і захисників світлого життя на земній планеті...
Юля замислюється.
Світле коло від настільної лампи раптом затьмарює чиясь тінь. Юля здригається від несподіванки і тієї ж миті чує заспокійливий голос батька.
— Пробач, ти злякалась? А я відчинив тихенько, щоб нікого не розбудити. Дочко! Юленько!
Він раптом трусить її за плечі і сміється тихим, але нестримним щасливим сміхом.
— Дочко! Радість у мене яка! Подав заяву про вступ до партії. Сам секретар парткому дав рекомендацію!
Він сідає напроти Юлі, він увесь сповнений внутрішнього незвичайного піднесення.
— Мати спить? От розповів би їй...
— Тату, що ж розповідати? Може, ще й не приймуть.
Павло Іванович поклав свою долоню на доччину руку:
— Юленько! Доню! Ти вдумайся в самий факт. Вдумайся! Не приймуть— буде важко, знатиму, що недостойний ще. Але ж те, що я відчув у собі силу, що я теж хочу стати членом нашої партії... Хіба це нічого тобі не каже, дочко? Нічого не каже твоєму серцю?
Юля поривчасто встала, нахилилась і припала устами до твердої руки батька, яка, здавалося, пахла металевими гарячими стружками, машинним маслом і ще чимось невимовно рідним, давно знайомим.
* * *
Розмова з Юрієм Юрійовичем приголомшила Ніну. Класний керівник, старий учитель-комуніст прийшов до неї додому допомогти їй... Як він говорив? "Вам соромно за свою поведінку". Називав цю... цю заздрість хворобою, мерзенним почуттям!..
Що ж сталося? Вона, Ніна Коробейник, відмінниця, піонервожата, опинилася в полоні мерзенного почуття. Один за одним відвернулись од неї товариші-однокласники, відвернулись подруги, навіть Юля, така хороша, розумна.