...Низько над обрієм, немов прорвавшись крізь пелену хмар, блиснула яскрава зірка. Вітрець налітав поривами, і з кожною хвилиною свіжішало. Дуби на горі шуміли тепер, не стихаючи. Далеко внизу заклубочилось щось сиве, і Марійка закричала:
— Туман! Гляньте, туман над рікою!
— Ранок! — вигукнув Віктор.— Ранок! Світає!
І всі зрозуміли, що яскрава зірка над обрієм — ранкова зірка, і що все, все: і пориви свіжого вітерця, і шум листя, і сивий туман — усе це перед близьким світанком...
На хвилину всі замовкли. Стояли, взявшись за руки, на високій горі.
Про що думав кожний із них? Чи про вабливі, хвилюючі дороги життя, які чекали їх, юних і палких, чи про яскраве сонце, чи, може, мовчки клялися одне одному у вічній дружбі?
Затамувавши подих, дивились, як над зазубнями далеких і темних лісів уже народилась ніжна і тріпотлива, мов пелюсток, ясна смужка...
Здрастуй, світанок, здрастуй, юність!..
1953