— Зверни увагу, Бобе, як багато людей сидять за столиками поодинці...
Боб нічого не відповів, але подумав, що через тиждень або два та ж самотність може чекати й Оділію...
— Ну що. пора?
Провів сестру до готелю.
— На добраніч, Бобе...
— На добраніч, Оділіє... ц
Вона ще довго дивилася услід, поки він віддалявся сягнистим кроком, й у неї з'явилося якесь тривожне відчуття, немов знову втрачає брата...
У кімнаті Альбера було темно. Стишила ходу, прислухалась біля дверей, за ними — анічирк.
У себе в номері перевдяглася у нічну піжаму, змила косме* тику, змастила обличчя кремом. Потім ковтнула дві таблетки снодійного. Повагавшись якусь мить, проковтнула й третю. Заснула майже одразу.
Вранці її розбудив стук у двері.
— Заходь! — гукнула Оділія, гадаючи, що то Боб.
— Двері замкнені на ключ...
Вона упізнала голос Альбера.
— Хвилиночку! Одягну халат...
Поправила зачіску перед дзеркалом.
— Я, напевно, вас розбудив? Бачите, учора не здогадався попередити. Сьогодні моє чергування в госпіталі починається пізніше, ніж звичайно. І звільнюся не раніше шостої вечора... То я хотів би перед тим, як піти, оглянути вашу рану...
Сором'язливість цього барчистого велетня дуже йому пасувала.
— Вам не було боляче, Оділіє? Ви нормально спали?
— Ні, все гаразд. Заснула об одинадцятій вечора і тільки зараз прокинулася.
Він обережно зняв пов'язку, накладену вчора. Шкіра з обох боків від порізу лиш трішки почервоніла.
— Заживає добре. Ось накладу нову пов'язку, і до завтра рана зарубцюється ще краще... У вас дуже тонка і ніжна шкіра...
Це вже прозвучало як комплімент.
— У вас сьогодні багато роботи?
— О, зараз у мене взагалі стільки справ, що не встигаю й угору глянути...
— Нещасливі випадки?
— Та все, що завгодно...
Вони говорили тихо, майже пошепки. Говорили, щоб приховати свої почуття. В її душі щось народилося до нього, схоже на сестринську любов, як до Боба, а проте якесь трохи інше почуття...
■— Ви часто провідуєте своїх?
— Обидві мої сестри уже заміжні, вони живуть у Тулузі. А батьки залишились удома самі. Намагаюся щороку хоч би частину канікул провести з ними, у Руані... У них гарна вілла, і влітку сестри також приїжджають з сім'ями...
— Як отримаєте диплом, залишитесь у Парижі?
— Не знаю... Якщо вдасться... Ну, ось... Готово... До завтра, Оділіє!
Абияк помилася у (ванні, остерігалась замочити щойно накладену пов'язку. Одяглася, відкрила навстіж вікно у кімнаті. Подзвонила, щоб на сніданок принесли у номер яєчню. Відчула неабиякий голод. Звичайно їй завжди вистачало якогось бутерброда...
Боб з'явився, коли вона снідала, сидячи перед вікном.
— О! Бачу, апетит у тебе непоганий...
— А ти ж, мабуть, ще не снідав. Не хотів би перекусити разом зі мною?
— Поснідаю уже в поїзді... Послухай, Оділіє, хочу тебе попросити: не затримуйся тут більше тижня. Батьки будуть дуже занепокоєні. Тим паче коли дізнаються про твоє рішення. Не треба, щоб вони думали, ніби ти пішла з дому через них...
— Розумію, Бобе... Скажи, тобі подобається ця кімната?
— Тут приємніше, ніж у мене в готелі мосьє Бедона... Вона, мабуть, значно дорожча?
— Я не питала про ціну...
— Впізнаю тебе...
— Думаю залишити її за собою...
— У тебе вже є якісь плани на майбутнє?
— Ніяких планів ще немає, адже я без спеціальності. Треба пошукати якусь просту роботу, аби лише не монотонна. Я не змогла б, наприклад, працювати на заводі або, скажімо, у перукарні... Можна піти секретаркою у якийсь офіс, там спеціальної освіти не потрібно, або ж телефоністкою... Але ж ні... Телефоністка весь час сидитьПу тісній кабіні, як у клітці, і нудиться... Краще влаштуватись секретаркою у приймальні лікаря, бажано дантиста, або ж у приймальні адвоката... Читатиму оголошення в газетах, якщо ж не знайду нічого підходящого, сама дам оголошення...
— Мені вже пора...
— Я піду з тобою, Бобе, проведу хоч трохи...
Метрів за двісті від готелю була стоянка таксі. Кілька машин чекало на клієнтів.
— Щасливо, Бобе! Ще раз спасибі тобі за все...
— Видужуй, сестричко, і приїжджай якнайшвидше...
Він взяв її за плечі, глянув у вічі:
— Не бійся нічого. Ти ніколи не залишишся сама...
Сів у таксі. Оділія так і не збагнула, кого він має на увазі: себе чи студента-медика? Може, хотів натякнути* що цей хлопець міг би назавжди увійти в її життя?
Дійшла до бульвару Сен-Жермен, повернула праворуч. Тераса кав'ярні "Дві мавпи". Кілька столиків вільні. Сіла за один із них, замовила джин з тоніком. Треба, загадала собі, вже відмовлятися від цієї звички до спиртного, набутої в забігайлівках Лозанни. Прилюбилася до цього джину, так само, як і до сигарет.
Тепер почувала себе — мов на канікулах між двома епохами у своєму житті. Стояла чудова пора бабиного літа. Жінки ще ходили у легких сукнях. Лагідне сонце грало в листі дерев...
Оділія злегка стулила повіки. Силуети перехожих, що снували перед терасою, ніби розпливлися, відступилися... "Як хороше жити",— подумалось їй.
...Альбер щодня приходив провідувати, знімав старі і накла^ дав нові пов'язки. Рана залишалась чистою, загоювалась швидко.
Всупереч сподіванням Оділії, з часом він ставав все сухішим, мовчазнішим, їхні розмови зводилися до того, що вона відповідала на його банальні запитання про самопочуття.
Оділія щодня купувала газети і перечитувала в них усі оголошення. Потрібні були друкарки, які знали б англійську мову, креслярки, фахівці з тих чи тих спеціальностей, а от і телефоністка, тільки тут же уточнювалось: вона повинна знати німецьку та англійську...
"Приїжджаю у суботу трансєвропейським експресом".
Телеграму відправила на ім'я брата, та в Лозанні її зустрічав батько. Вона ще здаля помітила його у натовпі і відзначила про себе, що батько дуже перемінився. Але ж це неможливо за якихось два тижні! Може, це вона його побачила ніби іншими очима? Батько завжди був міцний, огрядний. Тепер же здавався їй просто товстим і неповоротким. І вокзал ніби помен* шав, став якимось затхлим.
Батько помітно хвилювався. Він поцілував її в обидві щоки якось зовсім незграбно, невміло, адже дома вони майже ніколи не цілувалися.
— Твій брат дуже люб'язний, дозволив тебе зустріти.— Бать^ ко намагався поводитись так, ніби між ними нічого не сталося: звичайне повернення після звичайної прогулянки.— Дай-но мені щось нести...