"Як Тобі тут, маленький, подобається?" — спитала Брунельда, що вертілася туди-сюди, тісно притулившись до Карла, аби все як слід розгледіти крізь лорнетку. Карл відповів тільки кивком голови. Принагідно він помітив, що Робінсон ревно складає Делямаршеві різні повідомлення, вочевидь, про Карлову поведінку, яким той, утім, здавалося, майже не надавав значення, бо лівицею — правою рукою він обіймав Брунельду — постійно намагався відіпхнути Робінсона. "Не хочеш поглянути крізь лорнетку? " — сказала Брунельда і постукала Карла по грудях, аби показати, що має на увазі саме його.
"Я й так бачу", — сказав Карл.
"Все-таки спробуй, — сказала вона, — бачитимеш іще краще".
"У мене добрий зір, — відповів Карл, — я все бачу". Йому здалося не люб'язністю, а настирливістю, коли вона піднесла лорнетку йому до очей і справді не промовила нічого, крім одного-єдиного слова: "Ти!" — мелодійно, але погрозливо. І вже перед очима в Карла опинилася лорнетка, і тепер уже він справді нічого не бачив.
"Я ж нічого не бачу", — сказав він і спробував позбутися лорнетки, але вона міцно її тримала, а йому годі було поворухнути головою, вкладеною на її перса.
"Ну, але так-то вже бачиш", — сказала вона, покрутивши якусь шрубку на лорнетці.
"Ні, я досі нічого не бачу", — сказав Карл і подумав про те, що мимоволі й справді вивільнив Робінсона, бо тепер усі нестерпні Брунельдині примхи впали на нього.
"Коли ж нарешті побачиш?" — сказала вона, далі крутячи шрубку, її важке дихання оповило все Карлове лице. "Тепер?" — спитала вона.
"Ні, ні, ні!" — закричав Карл, попри те що й справді, хоча й дуже невиразно, почав усе розрізняти. Та Брунельда саме відволіклася на Делямарша, вона тільки неуважно тримала лорнетку в Карла перед лицем, а той міг собі дивитися на вулицю поверх лорнетки, а вона навіть нічого не зауважувала. А пізніше вже й не наполягала на своїй волі й користувалася лорнеткою сама.
Із корчми навпроти вийшов кельнер і з порога похапцем приймав замовлення розпорядників. Видно було, як він напинається, щоби розгледіти заклад всередині й прикликати якомога більше служників. Під час цих приготувань до, вочевидь, якогось великого безкоштовного розпивання кандидат не переставав промовляти. Його носій, велетенський чолов'яга, що служив суто йому, по кількох реченнях неодмінно ледь повертався, щоби промову почули всі частини натовпу. Сам кандидат здебільшого сидів скоцюрблении і тільки рвучкими рухами однієї вільної, а другої з циліндром руки намагався додати своїм словам якомога більшої проникливосте. Та іноді, мало не в рівномірних проміжках, на нього щось находило, він підхоплювався з розпростертими руками, він промовляв уже не до якоїсь групи, а до цілої спільноти, промовляв до мешканців будинків аж до горішніх поверхів, і все одно було цілком зрозуміло, що вже навіть на найнижчих поверхах ніхто його не чує, ба якщо була би така можливість, його ніхто й не слухав би, адже кожне вікно і кожен балкон були зайняті принаймні одним промовцем. Тим часом із корчми підоспіло декілька кельнерів із заставленою наповненими сяйливими келихами тацею із більярдний стіл завбільшки. Розпорядники заходилися роздавати, роздавання відбувалося у формі маршу повз двері закладу. Та попри те, що келихи на таці все наповнювали й наповнювали, натовпові їх не вистачало, і двом рядам хлопців-підливайлів доводилося прослизати зліва та справа від таці, аби й далі обслуговувати юрбу. Кандидат, зрозуміло, припинив промовляти і використовував цю павзу, щоби набратися сил. Трохи осторонь від натовпу та яскравого світла його носій повільно походжав із ним взад-уперед у супроводі лише кількох найближчих прибічників, які щось йому знизу догори говорили.
"Поглянь-но на малого, — сказала Брунельда, — так задивився, що забув, де він". Вона захопила Карла зненацька, повернувши обома руками його лице, так що дивилася тепер просто йому в вічі. Однак це потривало лише якусь мить, бо Карл відразу струсив її руки і, розлючений, що йому бодай на хвильку не можуть дати спокій, і водночас сповнений охоти вийти на вулицю і розгледіти все зблизька, з усієї сили спробував вивільнитися від Брунельдиного тиску і сказав:
"Відпустіть мене, будь ласка".
"Ти залишишся в нас", — сказав Делямарш, не відриваючи погляду від вулиці, тільки витягаючи руку, щоби не дати Карлові піти.
"Годі, — сказала Брунельда, відводячи Делямаршеву руку, — він і так залишається". І ще сильніше притиснула Карла до поруччя, йому довелося би поборюкатися з нею, щоби вивільнитися. Але навіть якби йому це й вдалося, чого би він тим добився. Зліва від нього стояв Делямарш, а справа тепер став Робінсон, він опинився у справжнісінькому полоні.
"Тішся, що Тебе не викинули", — сказав Робінсон, поплескуючи Карла рукою, яку він просунув під Брунельдиною пахвою.
"Викинути? — сказав Делямарш. — Втеклого злодюжку не викидають, а здають поліції. І це може трапитися з ним навіть завтра вранці, якщо він не вгамується".
Від цього моменту Карл уже не мав утіхи з видовища внизу. Лише вимушено, бо через Брунельду не годен був випростатися, Карл ледь перехилився через поруччя. Переповнений власними клопотами, він неуважно дивився на людей внизу, що гуртками приблизно по двадцять осіб підходили до дверей корчми, хапали келихи, оберталися, простягаючи келихи в бік зайнятого тепер самим собою кандидата, вигукували партійне привітання, спорожняли келихи і гучно, хоча на такій висоті цього не було чути, знову ставили їх на тацю, щоби звільнити місце наступній групі, що вже аж гула від нетерплячки. За вказівкою розпорядників капела, що досі грала в корчмі, вийшла в завулок, її великі духові інструменти променіли з темної юрби, зате сама гра майже потонула в повсюдному ґвалті. Вулиця, принаймні на тому боці, де була корчма, і далі повнилася людьми. Згори, звідки Карл уранці приїхав автомобілем, вони напливали зверху, напирали й знизу, від мосту, та й навіть люди в будинках не змогли втриматися від спокуси власноруч усе як слід помацати, на балконах і у вікнах залишилися самі майже жінки й діти, в той час як чоловіки напирали з вхідних брам. Отож тепер музика і почастунок досягли своєї мети, зборище стало достатньо великим, один із розпорядників у світлі двох автомобільних ліхтарів знаком звелів музиці змовкнути, пронизливо свиснув, і ось уже з'явився трохи збентежений носій, він біг із кандидатом на плечах шляхом, що його проклали прихильники.