"Ну, все, більше нам нічого і не треба", — сказав надпортьє від імені всіх. Надкухарка німо обернулася до надкельнера, а тоді до Терези.
"Я не знав, як собі інакше зарадити, — продовжував Карл. — Цей чоловік — мій колишній побратим, він прийшов, після того як два місяці ми взагалі не бачилися, сюди, щоби відвідати мене, але був такий п'яний, що не зміг піти сам".
Надкельнер поряд із надкухаркою сказав півголосно, наче сам до себе: "Ага, прийшов відвідати, а після того був такий п'яний, що не зміг іти". Надкухарка прошепотіла щось через плече надкельнерові, бо той із посмішкою, що цілком очевидно не стосувалася цієї справи, здавалося, шукав якихось зачіпок. Тереза — а Карл дивився тільки на неї — в цілковитій безпомічності притислася лицем до надкухарки і не хотіла вже нічого бачити. Єдиним повністю задоволеним Карловими поясненнями був надпортьє, що декілька разів повторив: "Що правда, то правда, його дружкові потрібна допомога", — поглядами і жестами намагаючись вкарбувати цю заяву в свідомість усіх присутніх.
"Тож я винен, — сказав Карл і зробив павзу, так ніби чекаючи на приязне слово своїх суддів, яке дало би йому відвагу для подальшої оборони, але так його й не дочекався, — винен тільки в тому, що завів цього чоловіка — а звати його Робінсон, він ірландець — до спальної зали. Все ж решта, що він сказав, він сказав сп'яну, і воно не відповідає дійсності".
"Тобто Ти не обіцяв йому грошей?" — запитав надкельнер.
"Так, — сказав Карл, шкодуючи, що забув про це сказати, чи то не подумавши, чи то з розгублености він у надто вже певних виразах назвав себе невинним. — Гроші я йому пообіцяв, бо він мене попросив. Але я не збирався йти по гроші, а хотів дати йому той напивок, який заробив цієї ночі". І на доказ цього витягнув гроші з кишені й показав на випростаній долоні кілька дрібних монеток.
"Ти все більше плутаєшся, — сказав надкельнер. — Якщо вірити Тобі, треба було би забути все, що Ти досі сказав. Спершу Ти завів того чоловіка — я ніколи не повірю, що його звати Робінсон, бо відколи існує Ірландія, так не звався жоден ірландець — отож спершу Ти тільки завів його до спальної зали, і тільки за це одне вже, до речі, заслуговуєш, аби Тебе звідси витурили, аж гай зашумів, але грошей йому спочатку не обіцяв, а потім, коли Тебе зненацька запитали, то вже раптом обіцяв. Але в нас тут не гра в запитання-відповіді, ми хочемо вислухати Твої виправдання. Однак спершу Ти не збирався йти по гроші, а дати йому твій сьогоднішній напивок, але потім з'ясовується, що ці гроші ще при Тобі, тобто, вочевидь, Ти збирався піти по якісь інші гроші, про що свідчить Твоя тривала відсутність. Врешті, не було б у тому нічого особливого, якби Ти хотів взяти гроші зі своєї валізки; а от що Ти це всіляко заперечуєш, ось це вже дивно, так само як і те, що постійно намагаєшся замовчати, що спочатку напоїв чоловіка в готелі, в чому не може бути ні найменшого сумніву, адже Ти й сам визнав, що він прийшов самотужки, а от піти вже не зміг, та й він верещав у спальній залі, що він Твій гість. Отож нез'ясованими наразі залишаються ще два питання, на які Ти, аби полегшити нам справу, мав би відповісти й сам, а якщо ні, то ми врешті-решт з'ясуємо їх і без Твоєї допомоги: по-перше, як Ти добувся до комори, і, по-друге, як Тобі вдалося назбирати гроші, які Ти збирався йому подарувати?"
"Неможливо захищатися, коли в протилежної сторони відсутня бодай крихта доброзичливости", — сказав собі Карл і вже не відповідав надкельнерові, хай як від цього, мабуть, потерпала Тереза. Він-бо знав: усе, що він скаже, потім виглядатиме зовсім інакше, ніж він мав на увазі, і що тільки від ставлення залежить відшукати в його словах добро чи зло.
"Він не відповідає", — сказала надкухарка.
"Це наймудріше, що він може зробити", — сказав надкельнер.
"Іще щось вигадає", — сказав надпортьє, обережно погладжуючи щойно іще такою безжальною рукою свою бороду.
"Тихо, — сказала надкухарка Терезі, яка в цю мить захлипала, — Ти ж бачиш, він не відповідає, як я маю щось для нього зробити? Врешті, це я не маю рації перед паном надкельнером. Скажи, Терезо, чи я, на твою думку, випустила з уваги ще щось, що я могла для нього зробити?" Як могла Тереза таке знати, і що було користи з того, що надкухарка цим вочевидь скерованим до маленької дівчинки питанням і проханням, можливо, неабияк поступалася своєю гідністю перед обома панами?
"Пані надкухарко, — сказав Карл, іще раз зібравшись духом, проте лише для того, щоби вберегти Терезу від відповіді, і з жодною іншою метою, — я не вважаю, що якимось чином зганьбив Вас, і при ретельному розстеженні будь-хто інший мусив би дійти такого висновку".
"Будь-хто інший, — сказав надпортьє, показуючи пальцем на надкельнера, — це вістря, скероване проти Вас, пане Ісбарі".
"Що ж, пані надкухарко, пів на сьому, давно вже час. Сподіваюся, Ви дасте мені заключне слово в цій справі, яку ми й так розглядаємо аж надто терпляче".
Увійшов маленький Джакомо й хотів підійти до Карла, але, переляканий мовчанкою, що запанувала, відступився і чекав.
Після останніх Карлових слів надкухарка вже не зводила з нього погляду, все вказувало на те, що вона просто не почула надкельнерового зауваження. Вона незмигно дивилася на Карла великими блакитними очима, ледь потьмянілими від віку й турбот. Коли вона отак стояла, легенько похитуючи кріслом, цілком можна було сподіватися, що за мить вона промовить: "Що ж, Карле, справа, як я собі міркую, ще не остаточно з'ясована і вимагає, як Ти слушно сказав, ретельного розстеження. Цим, власне, ми зараз і займемося, чи згідний хтось, чи ні, бо справедливість понад усе".
Натомість по коротенькій павзі, якої ніхто не наважувався урвати, — а годинник, наче на підтвердження надкельнерових слів, вибив пів на сьому, а разом із ним, як усім було відомо, водночас і всі годинники в цілому готелі, і пролунало воно у вусі й у сприйнятті, наче подвійний струс однієї-єдиної великої нетерпеливости: "Ні, Карле, ні-ні! От цього вже Ти нам не вмовиш. Справедливі речі інакше виглядають, на відміну, мушу визнати, від Твоєї справи. Я маю право і мушу це сказати; я змушена це визнати, бо я прийшла сюди, повна прихильности до тебе. Бачиш, і Тереза мовчить". (Але ж вона не мовчала, вона плакала.)