Цієї миті портьє нахилився до вуха надкельнера і щось йому прошепотів. Надкельнер спершу вражено на нього глянув, а потім заговорив у телефон так швидко, що Карл спочатку не зовсім зрозумів і навшпиньки наблизився на два кроки.
"Люба пані надкухарко, — почув він, — щиро кажучи, ніколи не міг подумати, що Ви так погано знаєтеся на людях. Я тут саме довідуюся про Ваше ангеляточко таке, що докорінно змінить Вашу про нього думку, і мені майже шкода, що саме мені доводиться Вам про це сповістити. Отож цей вишуканий молодик, якого Ви називаєте взірцем добропорядносте, не пропускає жодної вільної від служби ночі, аби не побігти до міста, звідки повертається щойно над ранок. Так-так, пані надкухарко, це доведено свідками, бездоганними свідками, так. Скажіть-но мені тільки, а звідкіля він бере грошики на всі ці розваги? І як йому після цього бути пильним на службі? А може, Ви ще хочете, аби я описав Вам, що він там у місті виробляє? Та я дочекатися не годен позбутися цього хлопця. А Ви, будь ласка, сприйміть це як застереження, якою обережною треба бути з приблуклими парубками".
"Але ж, пане надкельнер, — вигукнув Карл, у якого просто-таки відлягло від серця від великої помилки, що, як виглядало, тут трапилася і яка, можливо, найрадше приведе до того, що все несподівано виправиться, — тут, безперечно, сталася якась плутанина. Здається, пан надпортьє сказав Вам, ніби я щоночі виходжу. Але це не так, навпаки, я щоночі в спальній залі, це можуть підтвердити всі хлопці. Коли я не сплю, то вивчаю купецьке листування, але зі спальної зали не виходив жодної ночі. Це легко довести. Очевидно, пан надпортьє плутає мене з кимось, і тепер я розумію, чому він уважає, ніби я з ним не вітаюся".
"Негайно замовкни, — заволав надпортьє, погрожуючи йому не, як зробили б інші на його місці, пальцем, а кулаком. — Це я Тебе з кимось сплутав! Ну, тоді мені вже не місце в портьєрні. Та Ви тільки послухайте, пане Ісбарі, тоді мені тут уже не місце, коли я плутаю людей. Та за всі свої тридцять років служби я ще ніколи нікого не переплутав, і це могли би посвідчити сотні панів над-кельнерів, яких ми відтоді тут мали, але саме на Тобі, нещасний хлопчиську, я почав плутати. І це на Тобі, з твоєю показною, гладенькою пикою. Що тут можна переплутати! Ти хоч щоночі бігай поза моєю спиною до міста — я за самим уже лицем можу заприсягтися, що ти закінчений негідник".
"Годі, Феодоре! — сказав надкельнер, чия телефонна розмова з надкухаркою, здавалося, раптово перервалася. — Справа дуже проста. Про його нічні розваги нам наразі зовсім не йдеться. Мабуть, перед відходом він хотів би, аби ми розпочали якісь великі розслідування його нічних занять. Цілком можу собі уявити, що це йому сподобалося б. Тоді, напевно, довелося би викликати і переслухати як свідків усіх сорок ліфтярів, звісно, всі вони з кимось його переплутали б, тобто на свідків поступово перетворився би весь готельний персонал, уся робота готелю, звичайно, на якийсь час зупинилася б, а якби його тоді й викинули, він принаймні натішився би всім тим на славу. Отож ліпше навіть не починати. Він уже мав за дурепу надкухарку, цю сердешну жінку, і цього досить. Не хочу нічого більше чути; Тебе негайно звільнено за службове недбальство. Я дам тобі розпорядження для каси, там Тобі видадуть платню по сьогоднішній день. До речі, при твоїй поведінці — між нами — це просто-таки ласка, я роблю її, тільки зважаючи на пані надкухарку".
Раптовий телефонний дзвінок не дозволив над-кельнерові негайно підписати розпорядження. "Ні, ці ліфтярі не дадуть мені сьогодні жити!" — скрикнув він, вислухавши перші ж слова. "Це нечувано!" — заволав він за хвильку. І, повернувшись від телефону, звернувся до готельного портьє, кажучи: "Прошу тебе, Феодоре, ану затримай-но цього хлопчину, нам іще належить із ним побалакати". А в телефон розпорядився: "Негайно біжи сюди".
От тепер уже надпортьє принаймні зможе відвести душу, чого за розмовою йому ніяк не вдавалося. Він тримав Карла за передпліччя, але не спокійно, що, зрештою, можна було б витримати, а то послаблював стиск, то поступово все зміцнював його і зміцнював, а при його силі цьому, здавалося, не буде кінця, і в Карла аж темніло в очах. Проте він не просто тримав Карла, а, так наче діставши наказ іще й розтягнути його, раз по раз підносив угору і трусив, знову і знову звертаючись при цьому до надкельнера з тим самим питанням: "А чи не плутаю я його тепер, ой чи не плутаю?"
Певним порятунком для Карла стало те, що увійшов найголовніший ліфтяр, такий собі Бес, вічно захеканий, опецькуватий хлопець, і трохи перебрав на себе увагу надпортьє. Карл був такий виснажений, що ледь привітався, коли, на превеликий свій подив, побачив, що позаду хлопця вкрадається Тереза, бліда як смерть, недбало вдягнена, з абияк зібраним волоссям. Тієї ж миті вона приступила до нього і прошепотіла: "Пані надкухарка вже знає?" "Пан надкельнер зателефонував їй", — відповів Карл. "Тоді все гаразд, тоді все гаразд", — сказала вона швидко, жваво водячи очима. "Ні, — сказав Карл. — Ти навіть не підозрюєш, як вони проти мене налаштовані. Мені доведеться піти, надкухарка вже теж у цьому переконана. Прошу Тебе, не залишайся тут, іди нагору, я потім прийду попрощатися".
"Але ж, Росмане, що Ти собі думаєш, Ти залишишся в нас, доки Тобі подобатиметься. Адже надкельнер зробить усе, чого захоче надкухарка, він же її любить, я недавно довідалася. Будь спокійний". "Прошу Тебе, Терезо, йди собі. Я не можу так добре боронитися, коли Ти тут. А боронитися мушу дуже ретельно, коли на мене зводять наклепи. Що уважніше боронитимуся, тим більше надії, що залишуся. Отож, Терезо..." На жаль, від раптового болю він не зміг втриматися, щоб не додати тихенько: "Якби тільки цей надпортьє мене відпустив! Я навіть не підозрював, що він мені ворог. Як же він мене тисне і тягне!" "І чому тільки я це кажу, — подумав він водночас. — Жодна жінка не годна вислухати такого спокійно". І справді, Тереза, а йому не вдалося затримати її вільною рукою, звернулася до надпортьє: "Пане надпортьє, будь ласка, негайно відпустіть Росмана, Ви ж робите йому боляче. Пані надкухарка зараз прийде особисто, і тоді всі побачать, що йому в усьому чинять кривду. Пустіть його; що Вам за задоволення мучити його!" Вона навіть схопила надпортьє за руку. "Наказ, панночко, наказ", — сказав надпортьє, приязно пригортаючи вільною рукою Терезу, в той час як другою навіть зі ще більшою силою стиснув Карла, ніби не просто хотів зробити йому боляче, але й переслідував щодо цієї руки, яка тепер перебувала в його володінні, якусь особливу мету, ще далеку від досягнення.