За круглим столом сиділо троє панів, один — корабельний офіцер у синій корабельній формі, а решта двоє — урядники портової служби в чорних американських мундирах. На столі високими стосами лежали всілякі документи, що їх спершу перебігав очима офіцер із пером у руці, а тоді передавав решті двом, які то читали, то робили якісь виписки, то вкладали папери собі до течок, якщо тільки один із них, котрий майже невпинно видавав зубами якийсь негучний звук, не диктував своєму колезі щось для протоколу.
При вікні, за бюрком, спиною до дверей сидів якийсь нижчий панок, що вовтузився з великими фоліянтами, виставленими рядочком на книжковій полиці на рівні його голови. Поряд із ним стояв відчинений і, принаймні на перший погляд, порожній сейф.
Другого вікна ніхто не заступав, і з нього відкривався найкращий вигляд. Зате поблизу третього стояли двійко панів, заглиблені в притишену розмову. Один із них, що притулився до стіни коло вікна, теж носив корабельний однострій і знічев'я бавився руків'ям шпаги. Той, із ким він говорив, стояв, повернувшись до вікна, і вряди-годи відкривав одним рухом то тут, то там погляд на низку орденів на грудях того першого. Він був у цивільному одязі й мав тоненького бамбукового ціпка, що, позаяк він тримав обидві руки на стегнах, теж стирчав, наче шпага.
У Карла не було досить часу пороззиратися, бо невдовзі до них уже підійшов служник і запитав грубника, дивлячись на нього так, наче йому сюди зась, чого він хоче. Грубник, так само тихо, як його запитали, відповів, що хотів би поговорити з паном старшим касиром. Жестом руки служник показав, що він це прохання відхиляє, та все ж навшпиньки, широкою дугою обходячи круглий стіл, підійшов до пана з фоліянтами. Той пан — це було виразно видно — аж закляк від служникових слів, проте врешті таки обернувся до чоловіка, що хотів із ним побалакати, а тоді суворо замахав руками на грубника на знак заперечення та, про всяк випадок, також і на служника. На це служник повернувся до грубника і сказав таким тоном, мовби зраджував неабияку таємницю: "Негайно забирайтеся звідси!"
На таку відповідь грубник поглянув із висоти свого зросту на Карла, так ніби той був його серцем, якому він німо звіряє свої поневіряння. Не роздумуючи, Карл зірвався, пробіг через всю кімнату, так, що навіть легенько зачепив офіцерове крісло, служник, зігнувшись, із розпростертими руками кинувся йому навперейми, мовби полював на якусь шкідливу комаху, та Карл швидше дістався до столу старшого касира, вчепившись пальцями у бюрко на випадок, якщо служник спробує його відтягнути.
Звісно, в кімнаті тут-таки пожвавішало. Корабельний офіцер підхопився з-за столу, панове з портової управи дивилися незворушно, але уважно, обидва пани під вікном приступили один до одного, а служник, що вирішив, раз високі панове виявляють зацікавлення, то він уже не втручається, відступився. Грубник при дверях напружено чекав моменту, коли знадобиться його допомога. Врешті старший касир стрімко обернувся праворуч на своєму кріслі. Карл видобув із потаємної кишені, яку зовсім і не ховав від поглядів цих людей, свій закордонний паспорт і поклав його, замість відрекомендуватися, розгорнутим на стіл. Старший касир, здавалося, сприйняв цей паспорт як щось другорядне, бо відшпренькнув його двома пальцями набік, на що Карл, так ніби цю формальність було успішно полагоджено, знову заховав паспорт до кишені.
"Дозволю собі сказати, — повів він, — що, на мою думку, з паном грубником вчинили несправедливо. Є тут такий-от Шубаль, його начальник. Сам грубник служив уже на багатьох кораблях, які він може Вам перерахувати, і всі завжди були цілком ним задоволені. Він сумлінний, ретельно виконує обов'язки, тому справді незрозуміло, чому саме на цьому кораблі, де служба, до речі, не така вже й важка, порівняно зі, скажімо, торговельним вітрильником, він раптом не відповідає вимогам. Отож тільки обмовляння могло перешкодити його просуванню в службі й зашкодити його визнанню, якого йому за інших обставин напевно не бракувало би. Я змалював справу лише в загальних рисах, натомість особливі скарги він викладе Вам сам". У цій промові Карл звертався до всіх панів, бо тепер уже й справді слухали всі, й була велика ймовірність, що серед присутніх та й знайдеться якийсь справедливець, і всю справу не віддадуть на відкуп самому тільки старшому касирові. До того ж Карл вирішив схитрувати і змовчав про те, що знає грубника так віднедавна. До речі, він промовляв би ще набагато ліпше, якби його не збивало з пантелику червоне лице пана з бамбуковим ціпком, що його звідти, де він стояв, Карл побачив щойно тепер.
"Усе до єдиного слова правда, — сказав грубник, перш ніж хтось його запитав, ба навіть перш ніж на нього взагалі поглянули. Цей грубників поспіх став би його великою помилкою, якби пан із орденами, котрий, як тепер сяйнуло Карлові, і був капітаном, вочевидь уже подумки не постановив вислухати грубника. Він виставив руку і гукнув грубникові: "Підійдіть сюди!" — таким голосом і так твердо, ніби молотом ударив. Тепер усе залежало лише від грубникової поведінки, бо ж у тому, що справедливість на його боці, Карл навіть не сумнівався.
На щастя, при цій нагоді з'ясувалося, що грубник уже немало побачив світу. Зі взірцевим спокоєм, упевненим рухом він вийняв із валізочки стосик паперів і записника, підійшов із ними, ніби це було щось геть самоочевидне, анітрохи не зважаючи на старшого касира, просто до капітана і розклав перед ним на підвіконні свої докази. Старшому касирові не залишалося нічого, як і самому завдати собі клопоту підійти. "Цей чоловік — відомий сутяга, — сказав він для пояснення. — Він більше часу проводить у касі, ніж у машинному відділенні. Він довів Шубаля, цю врівноважену людину, до шалу. Послухайте-но! — звернувся він до грубника. — Ваша влізливість уже справді задалеко заходить. Скільки разів нам уже доводилося викидати Вас із кімнати розрахунків, як Ви цього й заслуговували з Вашими цілком, повністю і без винятку невиправданими домаганнями! Скільки разів Ви бігли звідти до головної каси! Скільки Вам по-доброму втовкмачували, що Шубаль — ваш безпосередній начальник, і тільки з ним Вам як підлеглому доведеться знаходити спільну мову! А тепер Ви ще й приходите сюди, коли тут пан капітан, і не соромитеся набридати навіть йому, і не бракує Вам нахабства, Вам, вишколеному уповноваженому власних безсмакових звинувачень, привести із собою ще й цього малого, якого я взагалі вперше бачу на кораблі!"